У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2008 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Сеніна Ю.Л.,
суддів:
Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.I., Романюка Я.М., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до
ОСОБА_2 про стягнення боргу,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2006 року ОСОБА_1. звернувся в суд із позовом до
ОСОБА_2. про стягнення боргу за договором позики.
Зазначав, що в період 1997-1999 років відповідач неодноразово
позичав у нього гроші.
Так, відповідно до письмової розписки від 9 грудня 1997 року
ОСОБА_2. взяв у нього в борг 6 600 дол. США, які зобов'язався
повернути до 24 квітня 1998 року.
10 січня 1998 року ОСОБА_2. позичив у нього 3 300 дол. США,
які зобов'язався повернути до 20 квітня 1998 року.
24 грудня 1999 року відповідач взяв у нього в борг 7 350 дол.
США, які зобов'язався повернути до 24 січня 2000 року, про що
видав письмову розписку.
Посилаючись на те, що відповідач частково повернув йому
борг - 17 січня 2000 року - 150 дол. США, 17 квітня 2002 року -
200 дол. США, 18 березня 2005 року - 150 дол. США, просив стягнути
з відповідача на його користь 84 587 грн. 50 коп., еквівалент суми
16 750 дол. США, боргу за укладеними договорами позики.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 грудня
2006 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва
від 23 березня 2007 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати ухвалені у
справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами
норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 9 грудня 1997 року відповідач склав
розписку, відповідно до якої отримав у позивача гроші у сумі 6 600
дол. США, які зобов'язався повернути до 24 квітня 1998 року.
10 січня 1998 року ОСОБА_2. взяв у борг у ОСОБА_1. 3 300 дол.
США, які зобов'язався повернути до 20 квітня 1998 року;.
24 грудня 1999 року ОСОБА_2. позичив у ОСОБА_1. 8 050 дол.
США та зобов'язався повернути борг до 24 лютого 2000 року, про що
склав письмову розписку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. за
пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції, з
висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що
строк повернення боргу відповідачем по боргових розписках сплинув
24 лютого 2000 року, за захистом порушеного права позивач
звернувся до суду 2 листопада 2006 року - тобто після спливу
строку позовної давності, і ця обставина є підставою для відмови в
позові.
Проте погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, діючої на час
виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту
права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність),
встановлюється в три роки.
Аналізуючи питання дотримання позивачем строку позовної
давності суд в порушення вимог ст. 214 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
належним чином не перевірив чи дійсно відповідачем 17 січня 2000
року, 17 квітня 2002 року, 18 березня 2005 року вчинялися дії по
поверненню боргу за договорами позики, укладеними у 1997-1999
роках.
Наведені обставини мають істотне значення для вирішення
питання про дотримання строку позовної давності, оскільки
відповідно до ч. 2 ст. 79 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
перебіг строку
позовної давності за спорами, в яких однією або обома сторонами є
громадяни, переривається також вчиненням зобов'язаною особою дій,
що свідчать про визнання боргу.
Поза увагою суду залишились і доводи позивача про те, що
відповідач визнаючи борг 17 січня 2000 року повернув йому 150 дол.
США, із яких 50 дол. США по договору позики від 9 грудня 1997 року
та 50 дол. США по договору позики від 10 січня 1998 року. Такі ж
дії були вчинені відповідачем і 27 квітня 2002 року та 28 березня
2005 року, що стверджується виданими ним письмовими розписками,
оригінали яких знаходяться у ОСОБА_2.
Крім того, обгрунтовуючи правові підстави позову ОСОБА_1. у
позовній заяві просив застосувати до спірних правовідносин ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, вважаючи, що строк пред'явлення позову не
сплинув до набрання чинності цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції цим доводам належної
оцінки не дав і не взяв до уваги, що відповідно до п. 6
Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
правила
цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів,
строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло
раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом та, що
відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позовна давність
застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до
винесення ним рішення.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення
вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
належним чином не
перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив
конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи і залишив
рішення суду першої інстанції без зміни.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 грудня
2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2007
року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Ю.Л. Сенін
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
;
Л.I. Охрімчук
Я.М. Романюк