Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Луспеника Д.Д., Барсукової В.М., Жайворонок Т.Є.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, Обухівський районний відділ земельних ресурсів Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Київська регіональна філія Обухівського районного відділу Центру Державного земельного кадастру, про визнання недійсними оспорюваних правочинів і застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів,

за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2008 року,

У січні 2006 року позивачі звернулась до суду зі вказаним вище позовом, в якому зазначали про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками земельних ділянок, які між собою межують. У 1999 року вони за власний рахунок створили штучну водойму. Відповідач ОСОБА_3, бажаючи мати власний прохід до водойми, звернувся з пропозицією до ОСОБА_2 продати йому частину земельної ділянки, але отримав відмову. У 2004 році позивачі дізналися, що Козинською селищною радою Обухівського району Київської області відповідачу ОСОБА_3 було надано додатково дві земельні ділянки, які зазначені в Державному акті про право приватної власності на землю, виданому на ім'я ОСОБА_3 під НОМЕР_1, НОМЕР_2.

5 вересня 2005 року ОСОБА_3 уклав договір, за яким продав ці ділянки ОСОБА_4. Посилаючись на те, що виділення спірних земельних ділянок здійснено без виготовлення відповідної технічної документації, вони частково накладаються на земельну ділянку позивача ОСОБА_2 та на прохід до земельної ділянки останнього, чим позбавляють його вільного проходу і проїзду до власної будівлі, та створюють інші перешкоди у користуванні земельними ділянками позивачів, останні просили позов задовольнити.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 травня 2008 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2008 року, позов задоволено частково. Визнано недійсними зміни щодо меж, розмірів та опису земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2, внесені в Державний акт про право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_3 Визнано недійсним Державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,101 га, виданий ОСОБА_5 Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельних ділянок, укладений 5.09.2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4., в частині продажу земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2. Визнано недійсним Державний акт про право приватної власності на землю, виданий на ім'я ОСОБА_4, в частині земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та провадження у справі закрити.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків суду не спростовують.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій встановили і вірно виходили з неправомірності набуття відповідачами права на спірні земельні ділянки, оскільки рішення органів місцевого самоврядування про виділення цих ділянок відповідачам визнані недійсними постановою апеляційного суду Київської області від 2 квітня 2007 року, яка набрала законної сили і є чинною.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, подану їх представником ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.