Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та визначення меж земельних ділянок,

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ширина її присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 фактично є меншою, ніж зазначено в технічній документації, в зв'язку з порушенням межі з боку відповідача, який проживає в будинку АДРЕСА_2.

Позивачка просила усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою та визначити межу їх з відповідачем земельних ділянок шляхом переміщення лінії межі в бік будинку ОСОБА_2

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 4 вересня 2008 року позов задоволено, постановлено зобов'язати ОСОБА_2 привести земельну ділянку по АДРЕСА_2 у відповідність із конфігурацією та розмірами, зазначеними в технічних паспортах від 6 лютого 1997 року, 19 грудня 2001 року та в додатку № 3 до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1147/11486 від 10 липня 2008 року.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 6 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що право позивачки порушене і може бути відновлене шляхом покладення на відповідача обов'язку привести свою земельну ділянку у відповідність із конфігурацією та розмірами, зазначеними в технічних паспортах від 6 лютого 1997 року, 19 грудня 2001 року та в додатку № 3 до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1147/11486 від 10 липня 2008 року, тобто з довжиною межі по червоній лінії по вул. Толстого - 13,65 м та довжиною межі з тильного боку ділянки 13,9 м.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що на плані будівельного кварталу відсутні прив'язки будівель і споруд, які розташовані на земельних ділянках АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, до сусідніх земельних ділянок №№ 18 та 22 по АДРЕСА_3, прив'язки між самими будівлями та спорудами, неможливо об'єктивно визначити з боку якої земельної ділянки є невідповідність меж.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Згідно статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1, рішенням виконкому Московської районної ради № 154 від 24 травня 1955 року за цим будинком (землекористувачем) зареєстровано земельну ділянку площею 686 кв.м., ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_1, й тим же рішенням виконкому районної ради за будинком АДРЕСА_2 (землекористувачем) зареєстровано земельну ділянку площею 545 кв.м. та надлишок - 23 кв.м.

Також установлено, що фактично площа земельної ділянки, що перебуває в користуванні позивачки, становить 630,3 кв.м., що на 55,7 кв.м. менше, ніж їй виділено в користування, а площа земельної ділянки відповідача фактично становить 577,6 кв.м., що на 9,6 кв.м. більше, ніж виділено в його користування.

Апеляційний суд, установивши зазначені факти, в порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України на них належної уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає до них застосуванню, погодився з тим, що земельна ділянка, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1, є за площею менша, ніж їй виділено в користування, однак не перевірив доводів позивачки щодо порушення меж її земельної ділянки, не дав оцінки технічній документації, не з'ясував можливих способів визначення меж земельних ділянок сторін з урахуванням установлених розмірів ділянок і фактично залишив спір між сторонами невирішеним.

Разом з тим рішення суду першої інстанції також не може залишатися в силі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції способом захисту права позивачки обрав покладення на ОСОБА_2 обов'язку по приведенню саме його земельної ділянки по АДРЕСА_2 у відповідність із конфігурацією та розмірами, зазначеними в технічних паспортах від 6 лютого 1997 року, 19 грудня 2001 року та в додатку № 3 до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1147/11486 від 10 липня 2008 року, при цьому такого свого висновку належним чином не вмотивував і не вирішив питання безпосередньо про межу, конфігурацію та розміри земельної ділянки самої позивачки, про що й було заявлено позов, також суд у рішенні навів лише мотиви задоволення позову й не зазначив які ж факти установив при розгляді справи.

Крім того, суд прийняв до уваги висновки судової будівельно-технічної експертизи № 1147/11486 від 10 липня 2008 року з додатками до неї, однак не перевірив заперечень ОСОБА_2 на такий висновок та його доводів щодо наявності у вихідних даних висновку помилки в розмірі його земельної ділянки.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 4 вересня 2008 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 6 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.