У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Григор'євої Л.I., Барсукової В.М.,
Данчука В.Г., Косенка В.Й., -
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за заявою
Спеціалізованої державної податкової інспекції в м. Києві по
роботі з великими платниками податків до акціонерного банку
(далі - АБ) "Синтез" про розкриття інформації, яка містить
банківську таємницю, щодо ОСОБА_1, за касаційною скаргою
Спеціалізованої державної податкової інспекції в м. Києві по
роботі з великими платниками податків на рішення Печерського
районного суду м. Києва від 22 січня 2007 року та ухвалу
апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2007 року,
встановила:
У вересні 2006 року Спеціалізована державна податкова
інспекція в м. Києві по роботі з великими платниками податків
звернулася в суд із заявою про розкриття банком інформації, яка
містить банківську таємницю, зокрема, з вимогою зобов'язати АБ
"Синтез" надати інформацію щодо руху коштів за період з 1 січня
2004 року до 31 березня 2006 року на рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1,
відкритого в АБ "Синтез".
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 січня
2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва
від 14 травня 2007 року, у задоволенні заяви Спеціалізованої
державної податкової інспекції в м. Києві по роботі з великими
платниками податків відмовлено.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі
Спеціалізована державна податкова інспекція в м. Києві по роботі з
великими платниками податків просить скасувати рішення Печерського
районного суду м. Києва від 22 січня 2007 року, ухвалу
апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2007 року та ухвалити
нове рішення, яким задовольнити заяву, посилаючись на неправильне
застосування судами норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові
рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до
суду першої інстанції з таких підстав.
Судами встановлено, що 28 вересня 2004 року між АБ "Синтез" і
фізичною особою - громадянином Латвії ОСОБА_1 укладено договір №
К280904/1 на комісійне обслуговування, зокрема надання
посередницьких послуг з купівлі, продажу та обміну цінних паперів.
Посилаючись на те, що на виконання зазначеного договору АБ
"Синтез" було продано ПП "Ренот" 16 470 акцій ВАТ
"Трансмагістральсервіс", що належали громадянину ОСОБА_1, на
загальну суму 70 169 769 грн., заявник, здійснюючи свої
повноваження щодо контролю за правильністю й своєчасністю
нарахування, утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб
(у тому числі нерезидентів), отриманих в Україні від відчужування
акцій, просив у межах планової перевірки надати інформацію щодо
руху коштів на рахунку ОСОБА_1 за період з 1 січня 2004 року до 31
березня 2006 року, юридичну справу цього рахунку та інші
документи, необхідні для проведення цієї перевірки.
Відмовляючи в розкритті банківської таємниці щодо фізичної
особи - громадянина Латвії ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким
погодився апеляційний суд, виходив із відсутності в заявника для
цього підстав і повноважень, визначених Законами України: "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
та "Про банки і
банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
, мотивуючи це тим, що відомості
про операції, які були проведені на користь чи за дорученням
клієнта, здійснені ним угоди є банківською таємницею, а органи
державної податкової служби відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 62 Закону
України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
не вправі
вимагати розкриття банківської таємниці щодо фізичних осіб, які не
є суб'єктами підприємницької діяльності.
Однак з таким висновком не можна погодитися, оскільки суди
дійшли його з порушенням норм матеріального й процесуального
права.
Відповідно до ст. 287 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
заява про
розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо
юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом,
подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку
юридичну чи фізичну особу.
Виходячи зі змісту цієї норми заявником у даній справі може
бути фізична, юридична особа або держава, від імені якої діють
певні органи, якій необхідно розкрити інформацію, що містить
банківську таємницю, і яка має на це відповідні обгрунтовані
підстави та повноваження, встановлені законом.
Ухвалюючи рішення про відмову в розкритті банківської
таємниці на вимогу органу державної податкової служби щодо
фізичної особи, суд дійшов помилкового висновку про те, що заява
органів державної податкової служби в Україні може бути задоволена
судом у порядку, передбаченому главою 12 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
лише щодо юридичних і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької
діяльності та у випадках, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 62 Закону
України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
, а саме з
питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за
рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта
підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.
При цьому суд не врахував, що в зазначеній нормі в пп. 3 - 6
визначено коло суб'єктів - певні конкретні державні органи, у тому
числі органи державної податкової служби, яким надано право
самостійного звернення безпосередньо до банку з обгрунтованою
вимогою щодо розкриття банківської таємниці з конкретних питань.
У той же час розкриття інформації, яка містить банківську
таємницю, на вимогу органів державної податкової інспекції з інших
питань чи щодо інших суб'єктів можливе за рішенням суду при
наявності відповідних підстав і повноважень у порядку глави 12 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
, що у свою чергу узгоджується з положенням п.
2 ч. 1 ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність"
( 2121-14 ) (2121-14)
, який передбачає розкриття банківської таємниці за
вимогою або за рішенням суду, і з Правилами зберігання, захисту,
використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими
постановою Національного банку України від 14 липня 2006 року №
267 ( z0935-06 ) (z0935-06)
, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 3
серпня 2006 року за № 935/12809.
Обгрунтовуючи свою заяву до суду про підстави та необхідність
розкриття банківської таємниці щодо ОСОБА_1(що відповідно до п. 4
ч. 1 ст. 288 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
складає предмет доказування у
справі), заявник посилався на факт проведення планової перевірки
правильності й своєчасності нарахування, утримання та сплати
податку з доходів фізичних осіб, у тому числі нерезидентів,
отриманих в Україні від відчужування акцій, відповідно до Законів
України: від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів
фізичних осіб" ( 889-15 ) (889-15)
(далі - Закон № 889-IV ( 889-15 ) (889-15)
), від
25 червня 1991 року № 1251-ХII "Про систему оподаткування" (далі -
Закон № 1251-ХII ( 1251-12 ) (1251-12)
) - і наявність у нього повноважень,
передбачених ст. 2 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХII
"Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
(далі - Закон
№ 509-ХII ( 509-12 ) (509-12)
); ст. 14 Закону № 1251-ХII ( 1251-12 ) (1251-12)
, ст.
16 Закону № 889-IV ( 889-15 ) (889-15)
, п. 1 Указу Президента України від
22 червня 2000 року № 813/2000 "Про додаткові заходи щодо
посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а
також відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом"
( 813/2000 ) (813/2000)
, для здійснення контролю із цих питань.
Усупереч вимогам ст. ст. 212 - 214, 289, 290 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
суд оцінки доводам заявника не дав, не з'ясував, яка
саме інформація підлягає розкриттю, неправильно застосував норми
матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного
вирішення справи, і ці порушення не були усунені апеляційним
судом, у зв'язку із чим судові рішення підлягають скасуванню з
направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової
інспекції в м. Києві по роботі з великими платниками податків
задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2007
року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2007 року
скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: Л.I. Григор'єва
В.Г. Данчук
В.М. Барсукова
В.Й. Косенко