УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Лященко Н.П.,
суддів:
Балюка М.I.,
Костенка А.В.,
Берднік I.С.,
Прокопчука Ю.В.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1,
ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та
моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
У липні 2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 пред'явили в суді
позов до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної
шкоди.
Зазначали, що IНФОРМАЦIЯ_2 близько 17 год. ОСОБА_4, керуючи
автомобілем "ДЕУ-Нексія", номерний знак НОМЕР_1, який належить на
праві власності ТОВ "Онікс", на 373 км автошляху Київ-Харків
порушив п.12.3 Правил дорожнього руху та здійснив наїзд на
пішохода ОСОБА_5, їхнього сина й онука, IНФОРМАЦIЯ_1, унаслідок
чого останній загинув.
Постановою Чутівського районного суду Полтавської області від
1 лютого 2006 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 у
скоєнні злочину закрито у зв'язку зі звільненням його від
кримінальної відповідальності на підставі амністії.
Посилаючись на те, що діями ОСОБА_4 їм була завдана
матеріальна та моральна шкода, позивачі просили задовольнити
позов.
Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 1
лютого 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
Полтавської області від 22 березня 2007 року, позов ОСОБА_1,
ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на
користь ОСОБА_1 7 633 грн. 50 коп. матеріальної шкоди, 20 000 грн.
моральної шкоди, 1 300 грн. витрат на юридичну допомогу; на
користь ОСОБА_2 20 000 моральної шкоди; на користь ОСОБА_3 5 000
грн. моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог
відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постановлені
судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального
та процесуального права, і провадження у справі закрити.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що дана
дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) сталася з вини водія
ОСОБА_4, а тому відповідач як володілець джерела підвищеної
небезпеки повинен відшкодувати шкоду.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки
суд дійшов їх із порушенням норм як матеріального, так і
процесуального закону.
Як убачається з матеріалів справи, IНФОРМАЦIЯ_2 близько 17
год. ОСОБА_4, керуючи автомобілем "ДЕУ-Нексія", номерний знак
НОМЕР_1, який належить на праві власності ТОВ "Онікс", на 373 км
автошляху Київ-Харків порушив п.12.3 Правил дорожнього руху та
здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5, IНФОРМАЦIЯ_1, унаслідок чого
останній загинув.
Постановою Чутівського районного суду Полтавської області від
1 лютого 2006 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 у
скоєнні злочину закрито у зв'язку зі звільненням його від
кримінальної відповідальності на підставі амністії.
На порушення вимог ст. ст. 15, 62, 202-1 ЦПК України (1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року) суд належним чином не встановив характер
правовідносин, що виникли між сторонами, норми права, якими вони
регулюються, та не дав належної правової оцінки зібраним доказам.
Встановлено, що під час ДТП ОСОБА_4 керував автомобілем
"ДЕУ-Нексія", який належить на праві власності ТОВ "Онікс" (а.с.
108), однак товариство до участі у справі притягнуто не було.
У порушення вимог ст. 40 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року)
суд належним чином не перевірив доводи відповідача про те, що під
час ДТП він перебував у трудових відносинах із ТОВ "Онікс", яке є
власником автомобіля "ДЕУ-Нексія", і ця пригода сталася під час
виконання ним трудових обов'язків.
Стягуючи з відповідача матеріальну та моральну шкоду, суд
першої інстанції не врахував вимоги ст. ст. 441, 450 ЦК України
(1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року) та п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами
цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"
( v0006700-92 ) (v0006700-92)
(з наступними змінами), відповідно до якого не
вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе
відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє
джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з
володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).
Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався ст. ст. 23, 1166, 1167,
1168, 1187, 1201 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності з 1
січня 2004 року.
Проте відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
2004 року положення
зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що
виникли після набрання ним чинності.
Оскільки правовідносини виникли до набрання Кодексом чинності
й не мають продовжуваного характеру, то суд при розгляді справи
повинен був керуватися положеннями Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
1963 року.
На зазначені порушення закону не звернув уваги й суд
апеляційної інстанції, залишаючи рішення без змін.
З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна
визнати законними та обгрунтованими й вони підлягають скасуванню,
а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 1
лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області
від 22 березня 2007 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд у суд першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Н.П. Лященко
Судді:
М.I. Балюк
I.С. Берднік
А.В. Костенко
Ю.В. Прокопчук