Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним правочину, визнання права власності на земельну ділянку та будинок,

У березні 2007 року ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про визнання дійсним правочину, визнання права власності на земельну ділянку та будинок.

Зазначав, що 25 лютого 2007 року між ним і відповідачем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,12 га, що розташована на території Славновської сільської ради, та садового будинку.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення зазначеного договору, просив визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,12 га та садового будинку, визнати право власності на будинок і земельну ділянку.

Рішенням Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 березня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 серпня 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_1задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,12 га, що розташована на території Славновської сільської ради, і садового будинку, укладений між ОСОБА_1та ОСОБА_2. 25 лютого 2007 року. Визнано за ОСОБА_1право власності: на земельну ділянку площею 0,12 га, що розташована на території Славновської сільської ради; АДРЕСА_1

У касаційній скарзіОСОБА_3. просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки та садового будинку сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, повністю виконали угоду, а оскільки відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення укладеної угоди, то така угода є дійсною.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають.

Відповідно до вимог ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Судом установлено, що відповідно до державного акта ОСОБА_2. є власником земельної ділянки площею 1 200 га, що розташована на території Славновської сільської ради.

На зазначеній земельній ділянці розташований садовий будинок.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1зазначав, що укладена з відповідачем угода не може бути нотаріально оформленою, оскільки садовий будинок не завершений будівництвом.

Визнаючи заявлені позовні вимоги, відповідач посилався на те, що укладений договір купівлі-продажу не був нотаріально оформлений, оскільки в с. Роздольне немає нотаріуса.

На порушення ст. 214 ЦПК України суд зазначених вимог закону до уваги не взяв, вирішуючи спір, не з'ясував, з яких причин не був нотаріально посвідчений укладений сторонами договір та чи дійсно відповідач ухилявся від його нотаріального посвідчення.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Установивши, що ОСОБА_2. з 26 квітня 1991 року перебував у зареєстрованому шлюбі зОСОБА_3., суд належним чином не перевірив чи садовий будинок, який був предметом відчуження за спірною угодою, набутий подружжям під час шлюбу, та чи була надана згода на вчинення такого правочину дружиною відповідача.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.

Рішення Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 березня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 серпня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.