Р I Ш Е Н Н Я
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Берднік I.С., Прокопчука Ю.В., Костенка А.В., Пшонки М.П., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до
Національної акціонерної страхової компанії (далі - НАСК) "Оранта"
про стягнення несплаченої частки державного обов'язкового
відшкодування збитків, завданих ушкодженням здоров'я, за
касаційною скаргою НАСК "Оранта" на рішення Печерського районного
суду м. Києва від 17 лютого 2004 року та ухвалу апеляційного суду
м. Києва від 5 травня 2004 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2003 року ОСОБА_1. звернувся в суд із позовом до
НАСК "Оранта" про стягнення суми страхового відшкодування в
розмірі 23 105 грн. у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що пов'язане
з проходженням дійсної військової служби.
Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що під час проходження
військової служби ним було втрачено 80% працездатності, проте
відповідач лише частково відшкодував передбачену Законом України
"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх
сімей" ( 2011-12 ) (2011-12)
суму страхового відшкодування в розмірі 3 360
грн. Посилаючись на те, що Законом України "Про затвердження
прожиткового мінімуму на 2000 рік" ( 2025-14 ) (2025-14)
розмір прожиткового
мінімуму становив 270 грн. 10 коп., відповідач неправомірно
відмовляв у виплаті недонарахованої страхової суми в розмірі 23
105 грн.
У ході розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги та
просив стягнути з відповідача відшкодування в сумі 18 248 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого
2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва
від 5 травня 2004 року, позовні вимоги задоволено.
У касаційній скарзі НАСК "Оранта" просить скасувати
постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про
відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм
матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1про стягнення суми
страхового відшкодування, судові інстанції виходили з положень
Закону України від 5 жовтня 2000 року "Про затвердження
прожиткового мінімуму на 2000 рік" ( 2025-14 ) (2025-14)
, який діяв на час
настання страхової події і яким установлено прожитковий мінімум на
одну особу на 2000 рік з розрахунку на місяць у розмірі 270 грн.
10 коп.
Проте з таким висновком судів погодитися не можна, оскільки
застосування судом норм матеріального права призвело до
неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 30 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач, обгрунтовуючи свої заперечення на позов,
стверджував, що на час настання страхової події, а саме жовтень
2000 року, середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім'ї,
що дає право на одержання допомоги, визначався постановою Кабінету
Міністрів України від 19 серпня 1999 року № 1527 "Про виплату
цільової грошової допомоги непрацездатним громадянам з
мінімальними доходами" ( 1527-99-п ) (1527-99-п)
і становив 46 грн.
Суди не надали належної оцінки доводам відповідача.
Так, визначаючи розмір страхової суми, яка підлягає виплаті,
суди не врахували, що розмір мінімального прожиткового рівня (а не
прожитковий мінімум), на підставі якого обчислюються страхові суми
згідно з Положенням про порядок і умови державного обов'язкового
особистого страхування осіб рядового, начальницького і
вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ
України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19
листопада 1992 року № 627 ( 627-92-п ) (627-92-п)
, не визначений.
Встановлення розміру страхових сум за цим страхуванням
здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України
від 19 липня 1992 року № 488 ( 488-92-п ) (488-92-п)
"Умови державного
обов'язкового особистого страхування військовослужбовців,
військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та
членам їх сімей страхових сум", Указу Президента України від 12
липня 1995 року № 610/95 " Про розмір страхових виплат державним
обов'язковим особистим страхуванням військовослужбовців і
військовозобов'язаних, призваних на збори" ( 610/95 ) (610/95)
і
визначається виходячи з встановленого на час страхової події
середньомісячного сукупного доходу на одного члена сім'ї, що дає
право на отримання допомоги. До 1 грудня 2000 року постановою
Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1999 року № 1527 "Про
виплату цільової грошової допомоги непрацездатним громадянам з
мінімальними доходами" ( 1527-99-п ) (1527-99-п)
цей розмір визначався в сумі
46 грн., а з 1 грудня 2000 року - 55 грн. згідно з постановою
Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2000 року № 1686 "Про
підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат
пенсіонерам".
Суди не звернули уваги на те, що в ст. 2 Закону України від 5
жовтня 2000 року "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000
рік" ( 2025-14 ) (2025-14)
чітко визначено, що прожитковий мінімум на 2000
рік застосовується для загальної оцінки рівня життя в Україні, а
не як розрахункова величина для визначення розміру страхових
виплат.
За таких обставин судові рішення у справі підлягають
скасуванню з ухваленням відповідно до ст. 341 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 341 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу Національної акціонерної страхової компанії
"Оранта" задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого
2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 5 травня 2004
року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1до Національної акціонерної
страхової компанії "Оранта" про стягнення несплаченої частки
державного обов'язкового відшкодування збитків, завданих
ушкодженням здоров'я, відмовити.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.В. Патрюк
Судді:
I.С. Берднік
А.В. Костенко
Ю.В. Прокопчук
М.П. Пшонка