Р I Ш Е Н Н Я
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.I., Сеніна Ю.Л., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної
шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист
честі, гідності та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
У червні 2004 року ОСОБА_1звернувся в суд із позовом до
ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної
шкоди.
Зазначав, що 14 квітня 2004 року ОСОБА_2 звернувся із
письмовою заявою на ім'я начальника 2-го (Лівадійського) відділу
Ялтинського міського управління ГУ МВС України в Автономній
Республіці Крим, у якій повідомив про те, що ОСОБА_1здійснив
крадіжку будівельного матеріалу з використанням особистого
автомобіля.
Постановою 2-го (Лівадійського) відділу Ялтинського міського
управління ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 15
квітня 2004 року у порушенні кримінальної справи відносно нього
відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Посилаючись на те, що відповідачем у зазначеній заяві були
поширені про нього неправдиві відомості, які порочать його честь
та гідність, просив зобов'язати останнього спростувати поширені
про нього неправдиві відомості, стягнути на його користь 10 000
грн. на відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1про
захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.
Посилаючись на те, що відповідач поширив про нього у позовних
заявах неправдиві відомості, просив зобов'язати останнього їх
спростувати та стягнути на його користь 10 000 грн. на
відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим
від 19 листопада 2004 року, залишеним без зміни ухвалою
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2007
року, позовні вимоги ОСОБА_1задоволені частково: визнано такими,
що не відповідають дійсності відомості, викладені у заяві на ім'я
начальника 2-го (Лівадійського) відділу Ялтинського міського
управління ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим про те, що
ОСОБА_1 8 квітня 2004 року викрав будівельний матеріал за адресою:
АДРЕСА_1, використовуючи особистий автомобіль "Волга" та одноосний
прицеп.
Зобов'язано ОСОБА_2 спростувати ці відомості шляхом написання
відповідного листа в 2-й (Лівадійський) відділ Ялтинського
міського управління ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 000 грн. на
відшкодування моральної шкоди, 51 грн. державного мита.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення,
а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції,
посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального
права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1суд першої
інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив
з того, що ОСОБА_2 поширив у заяві, адресованій 2-му
(Лівадійському) відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС
України в Автономній Республіці Крим, неправдиві відомості про
ОСОБА_1, а тому відповідно до ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та Постанови
Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 року N 7 "Про
застосування судами законодавства, що регулює захист честі,
гідності і ділової репутації громадян та організацій"
( v0007700-90 ) (v0007700-90)
є підстави для часткового задоволення позовних
вимог ОСОБА_1
Проте погодитися з такими висновками не можна.
Відповідно до ст. 297 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
кожен має право
на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної
особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду
з позовом про захист її гідності та честі.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 Постанови
від 28 вересня 1990 року N 7 "Про застосування судами
законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової
репутації громадян та організацій" ( v0007700-90 ) (v0007700-90)
під поширенням
відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по
радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової
інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах,
адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а
також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній
людині. Поширенням відомостей також є вивішування (демонстрація) в
громадських місцях плакатів, лозунгів, інших творів, а так само
розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або
формою порочать честь і гідність громадянина або організації.
Судом встановлено, що 14 квітня 2004 року ОСОБА_2 звернувся
із письмовою заявою на ім'я начальника 2-го (Лівадійського)
відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в
Автономній Республіці Крим, у якій повідомив про те, що
ОСОБА_1здійснив крадіжку будівельного матеріалу з використанням
особистого автомобіля з території жилого будинку під АДРЕСА_1, де
він проживає.
Постановою 2-го (Лівадійського) відділу Ялтинського міського
управління ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 15
квітня 2004 року ОСОБА_2 відмовлено у порушенні кримінальної
справи відносно ОСОБА_1на підставі п. 2 ст. 6 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
.
Проте оцінюючи ці факти, суд дійшов неправильного висновку,
що в даному випадку мало місце поширення неправдивих відомостей,
про спростування яких був заявлений позов, оскільки за змістом ст.
297 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та виходячи із зазначених вище
роз'яснень Пленуму Верховного Суду України звернення громадян до
правоохоронних органів про захист своїх прав від неправомірних дій
інших осіб, не може вважатися поширенням неправдивих відомостей.
Тому, враховуючи те, що доказів, які б свідчили про поширення
відповідачем відомостей серед інших осіб, не встановлено, у суду
першої інстанції не було достатніх підстав для задоволення позову,
а у суду апеляційної інстанції - погоджуватись із таким рішенням.
Оскільки суд першої інстанції обставини справи встановив
повно і правильно, у додатковій перевірці доказів потреби немає,
однак допущено помилку у застосуванні матеріального права,
ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позовних
вимог ОСОБА_1підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині
нового рішення про відмову у задоволенні позову про захист честі,
гідності та відшкодування моральної шкоди.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2
суди дійшли обгрунтованого висновку про те, що підстав для
задоволення його позовних вимог немає, оскільки відповідно до
чинного законодавства відомості, викладені у позовних заявах не є
поширенням неправдивих відомостей.
Судові рішення в цій частині відповідають вимогам
матеріального та процесуального закону.
Виходячи з наведеного колегія суддів вважає за необхідне
відповідно до ст. 341 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
ухвалені судові
рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1скасувати та
ухвалити в цій частині нове про відмову в задоволенні позовних
вимог ОСОБА_1, а в решті - судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України,
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим
від 19 листопада 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної
Республіки Крим від 12 лютого 2007 року в частині задоволення
позовних вимог ОСОБА_1 скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист
честі, гідності та відшкодування моральної шкоди відмовити.
У решті рішення Ялтинського міського суду Автономної
Республіки Крим від 19 листопада 2004 року та ухвалу Апеляційного
суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2007 року залишити
без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Л.I. Охрімчук
Ю.Л. Сенін