У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.I., Сеніна Ю.Л., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова,
Харківської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права
власності на майно в порядку спадкування за законом,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до
Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова,
Харківської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права
власності на майно в порядку спадкування за законом.
Зазначала, що IНФОРМАЦIЯ_1 помер ОСОБА_4, який був власником
будинку АДРЕСА_1 та іншого рухомого майна.
Вона є племінницею померлого, з 2000 року знаходилася на його
утриманні, а тому є його спадкоємицею за законом.
Після смерті ОСОБА_4 в нотаріальну контору для прийняття
спадщини вона не зверталася, але фактично прийняла спадщину,
оскільки постійно мешкала у спірному будинку.
Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати за нею
право власності на рухоме і нерухоме майно в порядку спадкування
за законом.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 3
березня 2007 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду
Харківської області від 30 травня 2007 року, позовні вимоги
ОСОБА_1 задоволені.
У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у
Дзержинському районі м. Харкова просить скасувати ухвалені у
справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в
задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на неправильне
застосування судами норм матеріального права та порушення норм
процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення
суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного
судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно
з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу
своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були
досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що жилий будинок АДРЕСА_1 належав на праві
власності ОСОБА_4.
Після його смерті відкрилася спадщина на зазначений будинок
та інше рухоме майно.
До нотаріальної контори про прийняття спадщини звернулися:
ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2.
Свідоцтво про право на спадщину не видавалося.
ОСОБА_1 є рідною племінницею ОСОБА_4
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що відповідно до ч. 3 ст.
1266 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
ОСОБА_1, як племінниця спадкодавця -
ОСОБА_4, має право на спадкування за законом.
З такими висновками суду першої інстанції погодився і
апеляційний суд.
Проте погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
зазначений Кодекс застосовується до цивільних відносин,
що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин,
які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України
( 435-15 ) (435-15)
, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і
обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним
чинності.
Правила книги шостої Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була
прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Встановивши, що цивільні правовідносини виникли до набрання
чинності ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки ОСОБА_4 помер
IНФОРМАЦIЯ_1 і відповідно часом відкриття спадщини є день його
смерті, суди помилково виходили з того, що до спірних
правовідносин застосовуються правила ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Згідно із ст. 525 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року) часом
відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при
оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього
Кодексу.
Статтями 529, 530 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року)
передбачено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої
черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина
і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої
черги належить також дитина померлого, яка народилася після його
смерті.
Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо
на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був
би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка
належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті
ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не
закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати
і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку
батька, так і з боку матері (друга черга).
Вирішуючи спір, суд зазначених вимог закону не врахував, у
порушення вимог ст.ст. 212, 214 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
не
з'ясував, які правовідносини випливають із встановлених обставин і
яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, а
також не дав належної оцінки тим обставинам, що протягом шести
місяців з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 до
нотаріальної контори про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_5,
ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2. і не взяв до уваги, що відповідно до
вимог ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
племінники не входили до кола
спадкоємців.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення
вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
належним чином не
перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив
конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи і залишив
рішення суду першої інстанції без зміни.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Дзержинському районі м. Харкова задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 3 березня
2007 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30
травня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Л.I. Охрімчук
Ю.Л. Сенін