Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

Головуючого

Гнатенка А.В.,

Суддів:

Балюка М.I.,

Барсукової В.М.,

Гуменюка В.I.,

Косенка В.Й.,

розглянувши справу за позовом ТОВ"Хіко" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Львівського обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", управління комунальної власності Львівської міської ради, треті особи : привітний нотаріус ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Хіко", ОСОБА_1, ОСОБА_2, обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", Львівської міської ради, третя особа - Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, про визнання права власності на нежитлові приміщення,

в с т а н о в и л а :

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що нежитловими приміщеннями по вул. С.Петлюри, 2 в м. Львові площею 542 кв.м., що включають й спірні приміщення товариство володіє відповідно до договору оренди від 29 травня 1998 року, укладеного з Управлінням комунального майна Львівської міської ради, який на даний час є чинним.

1 жовтня 2001 року між ТОВ "Хіко" та СПД ОСОБА_1 був укладений договір суборенди, відповідно до умов якого останній були передані суборенду спірні нежитлові приміщення площею 50,0 кв.м. строк договору складав три роки з дня передачі приміщення й закінчився 30 жовтня 2004 року. Після закінчення строку дії вказаного договору ТОВ "Хіко" звернулося до ОСОБА_1 із вимогою про повернення орендованих приміщень, на що ОСОБА_1 повідомила, що спірні приміщення є її приватною власністю, оскільки придбані нею на підставі договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2004 року № 1164, укладеного з Управлінням комунального майна Львівської міської ради. В подальшому спірні нежитлові приміщення були предметом укладення ще двох договорів купівлі-продажу, після кожного з них оформлялися в органах БТI відповідні витяги про реєстрацію права власності. Вищезазначені договори купівлі-продажу нежитлових приміщень від 7 жовтня 2004 року, 18 квітня 2006 року та 12 червня 2006 року, а також оформлені на їх підставі витяги про реєстрацію права власності, є незаконними, оскільки ОСОБА_1 неправомірно набула право власності на спірні нежитлові приміщення.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 березня 2007 року відмовлено у задоволенні первісного позову ТОВ "Хіко". Зустрічний позов задоволено та визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення першого поверху 32 а та 33, площею 50, 0 кв.м. розташованих в буд. № 2 по вул.. С.Петлюри у м. Львові.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 2 липня 2007 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 березня 2007 року в частині розглянутих позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху, площею 50,0 кв.м. в буд. 2 по вул. С.Петлюри у м. Львові № 1164 від 7 жовтня 2004 року, укладеного між управлінням комунального майна Львівської міської ради та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 скасовано та закрито провадження у справі в цій частині позовних вимог. В решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "Хіко" ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувані рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, касаційна скарга підлягає відхиленню із залишенням судових рішень без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ТОВ "Хіко" відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 березня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 липня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.