У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Косенка В.Й., Григор'євої Л.I.,
Балюка М.I., Гуменюка В.I., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
відділення Державного казначейства в Таращанському районі, треті
особи - Управління Пенсійного фонду України в Таращанському
районі, Таращанський районний фонд соціального страхування
України, Ріжківська сільська рада Таращанського району Київської
області, Державна податкова інспекція Таращанського району, про
повернення надмірно сплаченого фіксованого сільськогосподарського
податку, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного
суду Київської області від 26 січня 2006 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відділення Державного
казначейства в Таращанському районі про повернення надмірно
сплаченого фіксованого сільськогосподарського податку, мотивуючи
тим, що з 2000 року виробничий сільськогосподарський кооператив
"Ріжки" є платником фіксованого сільськогосподарського податку,
ним, починаючи з 1 червня 2000 року, до 20 серпня 2002 року
здійснено переплату цього податку в сумі 96 103 грн. Виробничий
сільськогосподарський кооператив "Ріжки" 21 травня 2002 року
звернувся до Державної податкової інспекції Таращанського району з
проханням повернути йому переплачений податок, однак отримав
відмову.
Відповідно до угоди про уступку права вимоги від 18 серпня
2002 року, укладеної між виробничим сільськогосподарським
кооперативом "Ріжки" та позивачем, до останнього як до нового
кредитора перейшло право вимоги за вищезазначеною переплаті
фіксованого сільськогосподарського податку в повному обсязі.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив зобов'язати
відділення Державного казначейства в Таращанському районі
повернути йому надмірно сплачений фіксований сільськогосподарський
податок.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Таращанського районного суду Київської області від
21 жовтня 2005 року позов задоволено та постановлено зобов'язати
відділення Державного казначейства в Таращанському районі
повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений фіксований
сільськогосподарський податок із доходних рахунків місцевого
бюджету Ріжківської сільської ради Таращанського району Київської
області, відкритих в управлінні Державного казначейства в
Київській області.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 січня
2006 року рішення Таращанського районного суду від 21 жовтня 2005
року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в позові.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням апеляційного суду,
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне
застосування судом норм матеріального права та порушення норм
процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати
й залишити в силі рішення місцевого суду.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню з таких підстав.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та
постановляючи нове рішення, яким відмовив у позові, ураховуючи
зміст ст. 1, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215 і 216 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, виходив із того, що угода про уступку права
вимоги боргу від 18 серпня 2002 року, укладена між виробничим
сільськогосподарським кооперативом "Ріжки" та ОСОБА_1, є нікчемною
й не створює юридичних наслідків, а тому позивач не має права
вимоги переплати фіксованого сільськогосподарського податку, яку,
на думку ОСОБА_1, здійснив виробничий сільськогосподарський
кооператив "Ріжки".
Згідно з п. 1 угоди первісний кредитор уступає новому
кредитору право вимоги на свою користь повернення переплати
фіксованого сільськогосподарського податку, яку здійснив
виробничий сільськогосподарський кооператив "Ріжки". Однак,
повернення надмірно сплачених сум є бюджетними відносинами, а
механізм справлення податків є податковими відносинами, до яких
відповідно до ст. 2 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинний на час
укладення вказаної угоди) не застосовуються норми цього Кодексу.
Отже, уступка вимоги, що дозволена цивільним законодавством, не
може застосовуватись до податкових та бюджетних відносин.
Відповідно до п. 4 Перехідних положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та
обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним
чинності.
Апеляційний суд обгрунтовано дійшов висновку про застосування
до угоди від 18 серпня 2002 року положення вказаного Кодексу.
З огляду на викладене апеляційний суд правомірно скасував
рішення місцевого суду та ухвалив нове рішення про відмову в
задоволенні позовних вимог.
Установлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судове
рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та
процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не
спростовують.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
підставами
касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм
матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не
дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм
матеріального або процесуального права, а отже, відсутні підстави
для скасування постановленого судового рішення, колегія суддів
вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.
Згідно зі ст. 337 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
суд касаційної
інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення
ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення апеляційного суду Київської області від 26 січня 2006
року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: В.Й. Косенко
М.I. Балюк
Л.I. Григор'єва
В.I. Гуменюк