У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.I.,
Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1,
ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої
ОСОБА_3 до виконавчого комітету Бориспільської міської ради
Київської області та Комунального підприємства
"Житлово-експлутуаційна контора № 1" про усунення перешкод у
користуванні жилим приміщенням та відшкодування матеріальної й
моральної шкоди, за касаційною скаргою виконавчого комітету
Бориспільської міської ради Київської області на рішення
Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 липня
2006 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 14
листопада 2006 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2005 р. ОСОБА_1. і ОСОБА_2., яка діяла в своїх
інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3., звернулись в суд
з позовами до виконавчого комітету Бориспільської міської ради
Київської області та КП ЖЕК № 1 про усунення перешкод у
користуванні жилим приміщенням та відшкодування матеріальної й
моральної шкоди.
Зазначали, що квартира, яку отримали їх батьки на підставі
рішення Бориспільської міської ради № 79/2 від 5.04.1994 р., не
відповідає вимогам ст. 50 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
, оскільки
виявилась непридатною для проживання.
4.12.2000 р. вони внаслідок приватизації отримали свідоцтво
про право власності на цю квартиру.
З часу заселення температура в одній з кімнат, де мешкав
позивач, в зимовий період не піднімалась вище 13 градусів. Після
встановлення додаткових секцій опалення в 1997 р. температура
стала підніматися до 16-18 градусів. Такий температурний режим
пов'язаний з тим, що одна з панелей квартири суттєво відрізняється
від тих панелей, які передбачені конструкцією будинку, а також
тим, що панелі мають значні пошкодження та отвори, через які до
приміщення потрапляє холодне повітря та волога, протікає стеля.
Вказані недоліки спричинили постійну підвищену вологість,
внаслідок чого псуються стіни та меблі, а мешканці квартири
постійно хворіють.
В зимовий період вони змушені проживати в одній кімнаті, яку
додатково опалюють електронагрівальними приладами та за допомогою
газової плити.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1. просив суд зобов'язати
відповідача усунути перешкоди у користуванні квартирою та стягнути
на його користь завдану моральну шкоду в сумі 1700 грн. ОСОБА_2.
додатково просила стягнути на користь неповнолітньої ОСОБА_3.
моральну шкоду в сумі 1700 грн., а на її користь - моральну шкоду
в сумі 10000 грн., майнову шкоду в сумі 1339,72 грн., що складає
вартість придбаних нею для ремонту й обігріву квартири шпалер і
водонагрівача, а також 510 грн. витрат на лікування.
В подальшому ОСОБА_2. збільшила розмір заявлених вимог щодо
моральної шкоди.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської
області від 10.07.2006 р. позов задоволено частково: зобов'язано
відповідачів усунути перешкоди в користуванні позивачами квартирою
АДРЕСА_1 шляхом проведення в ній ремонту та полагодження даху;
стягнуто солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1. і ОСОБА_3.
по 1700 грн. моральної шкоди кожному, а на користь ОСОБА_2. - 4000
грн. моральної шкоди; стягнуто з КП ЖЕК № 1 на користь ОСОБА_2.
1339 грн. 72 коп. матеріальних збитків, 1363 грн. 77 коп. витрат
на придбання ліків; 50 грн. 02 коп. послуг на доставку експерта,
судові витрати, 891 грн. 81 коп. за проведення експертизи, 8 грн.
92 коп. за послуги банку, а в решті позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14.11.2006
р. рішення місцевого суду в частині відшкодування моральної шкоди
змінено: зменшено суму відшкодування до 1000 грн. кожному
позивачу, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без
змін.
В обгрунтування касаційної скарги виконавчий комітет
Бориспільської міської ради Київської області посилається на
неправильне застосування судами норм матеріального права та
порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить
питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий
розгляд до місцевого суду.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
передбачено, що рішення
суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Відповідно до вимог ст. 214 цього Кодексу - під час ухвалення
рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і
заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної
давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази
на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених
обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих
правовідносин.
Частково задовольняючи позов, місцевий суд, виходив з того,
що заподіяна позивачам матеріальна та моральна шкода підлягає
відшкодуванню з підстав ст.ст. 1166, 1167 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
2004 р.
Змінюючи рішення місцевого суду в частині задоволення вимог
про відшкодування моральної шкоди та зменшуючи розмір
відшкодування, апеляційний суд виходив з того, що визначена
місцевим судом сума моральної шкоди є надмірною.
Однак повністю погодитись з висновками судів не можна,
виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ордер на вселення у спірну
квартиру позивачі отримали 7.04.1994 р. (а.с. 7).
З позовом до суду ОСОБА_1. та ОСОБА_2. звернулись у березні
2005 р., хоча в обгрунтування його зазначали, що зазнають
постійних незручностей при користуванні квартирою з моменту
отримання ордеру та вселення в квартиру.
Згідно п. 4 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
2003 р. - Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання
ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання
чинності Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
, положення цього
Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або
продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно вимог ст.ст. 71, 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р.
загальний строк позовної давності для звернення до суду за
захистом порушеного права встановлено в 3 роки, а закінчення
строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для
відмови в позові.
Однак суд першої інстанції, встановивши, що права позивачів
порушувались, починаючи з 1994 р., не з'ясував обставини
заподіяння шкоди, зокрема, часу її заподіяння, а також дотримання
позивачами строку позовної давності для звернення до суду за
захистом порушеного права.
Крім того, згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 27.03.1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами
цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"
( v0006700-92 ) (v0006700-92)
- розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди
повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода,
заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної
особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її
заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між
ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина
зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної
небезпеки, незалежно від наявності вини.
Вирішуючи спір, місцевий суд не встановив якими саме діями чи
бездіяльністю відповідачів заподіяно матеріальну та моральну шкоди
позивачам, а також ная вність причинно-наслідкового зв'язку між
цими діями чи бездіяльністю відповідачів та заподіяною шкодою.
Поза увагою суду залишилась і та обставина, що 5.01.2001 р.
між відповідальним власником квартири ОСОБА_4. та КП ЖЕК № 1 було
укладено договір про участь у витратах на утримання будинку і
прибудинкової території, яким передбачено відповідальність сторін
за невиконання договірних зобов'язань.
Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, на зазначені обставини уваги не звернув та належним
чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідача.
За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення не можна
визнати законними й обгрунтованими, а тому вони підлягають
скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу виконавчого комітету Бориспільської міської
ради Київської області задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 10 липня 2006 року та рішення Апеляційного суду Київської
області від 14 листопада 2006 року скасувати, а справу передати на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Л.I. Охрімчук
Я.М. Романюк