У Х В А Л А

                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ

                   10 жовтня 2007 року м. Київ

        Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

                Верховного Суду України в складі :

     головуючого

     Гнатенка А.В.,

     суддів:

     Балюка М.I.,  Барсукової В.М.,

     Григор'євої Л.I. Гуменюка В.I.,

     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника
прокурора Чернігівської  області  в  інтересах  ОСОБА_1,  ОСОБА_2,
неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до  ОСОБА_6,  ОСОБА_7  про
визнання  недійсними  договорів  міни  та  дарування,  за  позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів міни
і дарування та виселення,

                      в с т а н о в и л а :

     Рішенням Деснянського районного  суду  м.  Чернігова  від  29
вересня  2006  року  визнані  недійсними  договір  міни  житлового
будинку з надвірними будівлями, розташованого АДРЕСА_1Ріпкинського
району Чернігівської області; договір дарування квартири АДРЕСА_2,
за  ОСОБА_6  визнано  право  власності  на  житловий  будинок   по
АДРЕСА_1, а за ОСОБА_2,  ОСОБА_1,  ОСОБА_3,  ОСОБА_5.  та  ОСОБА_4
визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2; сторони виселені  із
займаних  житлових  приміщень.  В  іншій  частині  позовних  вимог
ОСОБА_1 та у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено.

     Рішенням  апеляційного  суду  Чернігівської  області  від  26
квітня 2007 року рішення Деснянського районного суду м.  Чернігова
від 29 вересня 2006 року скасовано та ухвалено нове рішення,  яким
заступнику   прокурора   Чернігівської   області   відмовлено    в
задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених  у  його  позові.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір  міни
житлового   будинку   з   надвірними   будівлями,    розташованого
АДРЕСА_1Ріпкинського  району  Чернігівської  області  та  квартири
АДРЕСА_2, а також визнано  недійсним  договір  дарування  квартири
АДРЕСА_2, укладений 28 лютого 2003 року між  ОСОБА_6  та  ОСОБА_7.
Визнано  за  ОСОБА_6  право  власності  на  житловий   будинок   з
надвірними  будівлями  по  АДРЕСА_1.  Визнано  за  ОСОБА_2   право
власності на 2/6 частини квартири АДРЕСА_2, за  ОСОБА_1,  ОСОБА_3,
ОСОБА_4 та  ОСОБА_5.  визнано  за  кожним  по  1/6  частини  права
власності на квартиру.

     У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить  скасувати  рішення  суду
апеляційної інстанції та  ухвалити  нове  рішення  про  відмову  в
задоволенні  позову  ОСОБА_1,  у   зв'язку   з   порушенням   норм
матеріального та процесуального права.

     Касаційна скарга підлягає задоволенню  частково  з  наступних
підстав.

     Ухвалюючи рішення, суди виходили із  того,  що  договір  міни
здійснено у порушення положень ст. ст. 44, 45,  48,  113  ЦК  УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
        , ст. 45 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) (3425-12)
         - не
було  одержано  згоди   на   зазначену   міну   нерухомого   майна
співвласника спірної квартири неповнолітньої ОСОБА_8.

     Проте, таких висновків суди дійшли передчасно.

     Так, із справи вбачається,  що  при  підготовці  до  розгляду
органом опіки та піклування питань щодо міни  зазначеної  квартири
на будинок ОСОБА_1, як і інші неповнолітні дала письмову згоду  на
укладення договору міни. Орган опіки та піклування, надаючи  згоду
на укладення між сторонами договору міни, також виходив  із  того,
що усі неповнолітні, у тому числі і ОСОБА_1 дала письмову згоду на
укладення договору міни, що договір міни не буде порушувати  права
та інтереси малолітніх  та  неповнолітніх  дітей,  доручив  матері
неповнолітніх, - ОСОБА_2 за неповнолітніх підписати договір.

     Суд цих обставин не перевірив, не допитав працівників  органу
опіки та піклування, не з'ясував з  яких  причин  орган  опіки  та
піклування доручив матері неповнолітніх за неповнолітніх, зокрема,
ОСОБА_1 підписати договір міни.

     Не перевірені судом  і  пояснення  відповідачів  про  те,  що
спірний  будинок  позивачкою  та  членами  її  сім'ї  приведено  у
непридатний  для  проживання  стан  та  договір  міни  будинку  на
квартиру укладено з умовою, що ОСОБА_6  сплатить  за  ОСОБА_2  усі
борги, пов'язані з користуванням квартирою.

     Крім того, суди у  порушення  положень  ст.ст.  11,  214  ЦПК
України  ( 1618-15 ) (1618-15)
          вирішили  питання  спадщини   після   смерті
ОСОБА_9, щодо якої позов не подавався. Також не подавалися  позови
сторін про  визнання  за  ними  права  власності  на  квартиру  та
будинок. До того ж існує спір  про  визнання  права  власності  на
будинок за позовом  ОСОБА_10  до  ОСОБА_6,  який  розглядається  в
іншому суді.

     За таких порушень норм матеріального та процесуального  права
погодитися  з  ухваленими  рішеннями  не  можна,  вони  підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до  суду  першої
інстанції.

     Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України  ( 1618-15 ) (1618-15)
        ,  колегія
суддів

                        у х в а л и л а :

     Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

     Рішення Деснянського  районного  суду  м.  Чернігова  від  29
вересня 2006  року  та  рішення  апеляційного  суду  Чернігівської
області від 26 квітня 2007 року скасувати, а справу  направити  на
новий судовий розгляд.

     Ухвала оскарженню не підлягає.

                     Головуючий А.В. Гнатенко

     Судді: М.I. Балюк

     В.М. Барсукова

     Л.I. Григор'єва

     В.I. Гуменюк