У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України в складі :
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Берднік I.С.,
Прокопчука Ю.В.,
Костенка А.В.,
Пшонки М.П., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1,
ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів
дарування недійсними, за позовом третьої особи, яка заявляє
самостійні вимоги, державної податкової інспекції в Ленінському
районі м. Севастополя до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання
договорів дарування недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до
ОСОБА_1 про визнання угоди удаваною й усунення перешкод у
користуванні власністю,
в с т а н о в и л а:
У березні 2005 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до
ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою
АДРЕСА_1, власником якої вона є на підставі договору дарування від
28 жовтня 2004 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Під час
розгляду справи доповнила позовні вимоги, звернувшись до суду з
додатковим позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_1,
ОСОБА_2, державна податкова інспекція в Ленінському районі м.
Севастополя, просила визнати договір дарування кімнати 19-6 у
квартирі АДРЕСА_1, укладений 28 жовтня 2004 року між ОСОБА_4 та
ОСОБА_3., удаваним, оскільки між сторонами фактично було укладено
договір купівлі-продажу.
У вересні 2005 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 у своїх інтересах та в
інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 звернулися до суду із зустрічним
позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4. про визнання недійсними
договорів дарування кімнати 19-6 у квартирі АДРЕСА_1, посилаючись
на те, що укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 і ОСОБА_4 та ОСОБА_3.
договори дарування від 16 березня 2004 року, 28 жовтня 2004 року є
незаконними, оскільки предметом договору є майно, яке знаходиться
в податковій заставі і щодо якого сторони не могли здійснювати дії
по його відчуженню. У додатковому позові просили визнати договори
дарування недійсними, скасувати державну реєстрацію права
власності на кімнату 19-6 у квартирі АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3,
перевести права та обов'язки покупця та визнати право власності на
кімнату 19-6 квартирі АДРЕСА_1 за ОСОБА_1. У подальшому уточнили
позовні вимоги та просили визнати недійсним договір дарування 1/2
частини кімнати 19-6 площею 12,8 кв.м та 1/2 частини лоджії 19-5
площею 2,9 кв.м у квартирі АДРЕСА_1, укладений 16 березня 2004
року між ОСОБА_5. та ОСОБА_4, з тих підстав, що вказане майно
знаходилось у податковій заставі і було відчужене без дозволу
державної податкової інспекції; визнати договір дарування вказаної
кімнати, укладений 28 жовтня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3.,
договором купівлі-продажу з тих підстав, що він є удаваним;
перевести на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за договором і
визнати за нею право власності на спірну кімнату.
У січні 2006 року державна податкова інспекція в Ленінському
районі м.Севастополя звернулась до суду із зустрічним позовом до
ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_3 про визнання договорів дарування 1/2
частини кімнати 19-6 у квартирі АДРЕСА_1, укладених 16 квітня 2004
року між ОСОБА_5. та ОСОБА_4 і 28 жовтня 2004 року між ОСОБА_4 та
ОСОБА_3., недійсними, посилаючись на те, що зазначені угоди є
незаконними. Указували, що податкові органи не надавали ОСОБА_5
згоди на розпорядження належної йому на праві спільної часткової
власності кімнати, оскільки його активи перебувають у податковій
заставі відповідно до Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
; просили визнати недійсним договір
дарування від
28 жовтня 2004 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3.,
оскільки він є удаваним.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 4
вересня 2006 року, позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними, позов третьої
особи, яка заявляє самостійні вимоги, державної податкової
інспекції у Ленінському районі м. Севастополя до ОСОБА_3,
ОСОБА_4., ОСОБА_5. про визнання договорів дарування недійсними та
позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання угоди удаваною й усунення
перешкод у користуванні власністю задоволено частково: визнано
недійсним договір дарування 1/2 частини кімнати 19-6 площею 12,8
кв.м та 1/2 частин лоджії 19-5 площею 2,9 кв.м у квартирі
АДРЕСА_1, укладений 16 березня 2004 року між ОСОБА_5. та ОСОБА_5.,
посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського
нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 626; договір
дарування жилої кімнати 19-6 площею 12, 8 кв.м з лоджією 19-5
площею 2,9 кв.м у квартирі АДРЕСА_1, укладений 28 жовтня 2004 року
між ОСОБА_5. та ОСОБА_3., посвідчений приватним нотаріусом
Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9, за
реєстровим № 1751, визнано договором купівлі-продажу; визнано
недійсним договір купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2
частини кімнати 19-6 площею 12,8 кв.м та 1/2 частини лоджії 19-5
площею 2,9 кв.м у квартирі АДРЕСА_1; застосовано наслідки
часткової недійсності та удаваності правочину: стягнуто із
ОСОБА_4. на користь ОСОБА_3 вартість 1/2 частини кімнати в сумі 23
165 грн.; переведено на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця 1/2
частини кімнати за даним договором купівлі-продажу з покладанням
на неї обов'язку виплатити 23 165 грн., внесених на депозитний
рахунок територіальної Державної судової адміністрації м.
Севастополя; визнано за ОСОБА_1 право власності згідно з даним
договором на 1/2 частин кімнати 19-6 площею 12,8 кв.м та 1/2
частини лоджії 19-5 площею 2,9 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1; у
задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення
перешкод у користуванні власністю відмовлено; кошти в розмірі 23
165 грн., які знаходяться на депозитному рахунку територіальної
Державної судової адміністрації м. Севастополя, повернуті ОСОБА_1;
стягнуто з ОСОБА_3 судові витрати на користь держави .
Рішенням Апеляційного суду м. Севастополя від 16 листопада
2006 року рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено
нове рішення. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третьої особи державної податкової інспекції у Ленінському районі
м. Севастополя до ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_5. про визнання
договору дарування від 16 березня 2004 року, укладеного між
ОСОБА_5. та ОСОБА_4, недійсним; договір дарування від 28 жовтня
2004 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, визнано удаваним
правочином, визнано вказаний договір дарування договором
купівлі-продажу на суму 46 330 грн.; відмовлено в задоволенні
позову ОСОБА_1 про переведення на неї прав покупця за правочином
від 28 жовтня 2004 року та визнання права власності на кімнату
12,8 кв.м у квартирі АДРЕСА_1; позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про
усунення перешкод в користуванні власністю задоволено та вселено
ОСОБА_3 до кімнати 19-6 житловою площею 12,8 кв.м у квартирі
АДРЕСА_1; грошові кошти, які знаходились на депозитному рахунку
територіальної Державної судової адміністрації м. Севастополя,
повернуто ОСОБА_1; стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий
збір у розмірі 51 грн., та на користь держави 361 грн; стягнуто із
ОСОБА_4. судовий збір на користь держави в розмірі 463 грн.
У касаційних скаргах ОСОБА_1, ОСОБА_2 у своїх інтересах та в
інтересах малолітнього ОСОБА_6, державна податкова інспекція у
Ленінському районі м. Севастополя просять скасувати рішення
апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в
силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 у своїх інтересах та в
інтересах малолітнього ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, а
касаційна скарга державної податкової інспекції у Ленінському
районі м. Севастополі підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 у своїх
інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_6, колегія суддів
Судової палати виходить з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення суду
повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким
суд, виконавши вимоги цивільного судочинства, вирішив справу
згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі
повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються
як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона
посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім
випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 10 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
).
Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право
власності на квартиру від 28 липня 2003 року кімната площею 12,8
кв.м належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та
ОСОБА_4 у рівних частках. Зазначена кімната приватизована
відповідно до Закону України "Про приватизацію державного
житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
(а.с. 84).
Відповідно до ст. 356 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
власність двох чи
більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності
є спільною частковою власністю. Співвласник має право самостійно
розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності
(ст. 361 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
). Цивільним кодексом України
передбачено переважне право співвласників на купівлю частки у
праві спільної часткової власності та переведення прав та
обов'язків покупця на інших співвласників у разі порушення їх
права переважної купівлі частки у праві спільної часткової
власності.
Застосування вищенаведених норм закону має певні особливості
при розгляді судами справ про відчуження кімнат у квартирах,
власність на які набута в результаті приватизації державного
житлового фонду
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних
будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та
одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які
використовуються громадянами на умовах найму (п. 1 ст. 2 Закону
України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
від 19 червня 1992 року).
Отже, приватизовані відповідно до п. 1 ст. 2 Закону кімнати у
квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше
наймачів, є самостійними об'єктами власності, а не часткою у
спільній власності всіх наймачів, які мешкають у такій квартирі чи
будинку. Тому при продажу такої приватизованої кімнати особи, які
також приватизували жилі приміщення в цій же квартирі (будинку),
не користуються правом переважної купівлі, передбаченої ст. 362 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Як убачається з матеріалів справи, право спільної часткової
власності на спірну кімнату набуто ОСОБА_5. та ОСОБА_4 у
результаті приватизації, а ОСОБА_1 зверталася до органу
приватизації із заявою про передачу в спільну часткову власність
приміщень у комунальній квартирі (а.с. 106, зворот).
З огляду на вищенаведене, поширення судом першої інстанції на
комунальну квартиру правового режиму спільної часткової власності
та застосування переважного права на купівлю частки в майні
співвласників кімнати є незаконним і таким, що суперечить вимогам
законодавства.
Задовольняючи частково касаційну скаргу державної податкової
інспекції у Ленінському районі м. Севастополя, колегія суддів
Судової палати виходить із наступного.
Висновки апеляційного суду щодо відсутності правових підстав
для звернення податкових органів із позовом до суду про визнання
договору недійсним є помилковими і такими, що не грунтуються на
вимогах законодавства.
Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну
податкову службу України" ( 509-12 ) (509-12)
податкові органи подають до
судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про
визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів,
одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів,
одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення
заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за
рахунок їх майна.
З метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи
платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову
заставу. Право податкової застави поширюється на будь-які види
активів платника податків, які перебувають в його власності
(повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а
також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав
власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових
зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, активи якого
перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження
ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з
податковим органом, в тому числі при купівлі чи продажу, інших
видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого
майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та
немайнових прав, що використовуються у підприємницької діяльності
платника податків (пункт 8.1, підпункт 8.2.2, 8.6.1 статті 8
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21 грудня 2000 року).
Апеляційний суд у порушення ч. 3 ст. 212 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
щодо належності, допустимості, достовірності кожного
доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у
їх сукупності, посилався на відсутність податкової застави згідно
з відомостями викладеними в листі Севастопольського міського
управління юстиції (а.с. 29). При цьому з витягу з Державного
реєстру застав рухомого майна від 10 квітня 2002 року, журналу
кореспонденції податкового органу, які містяться в матеріалах
справи, а також із заперечень, наданих представником податкових
органів у судовому засіданні (а.с. 29, 64, 79, 143) вбачається, що
активи ОСОБА_5. станом на день укладення договору дарування від 16
березня 2002 року перебували в податковій заставі.
Зазначені протиріччя у наданих сторонами в обгрунтування
своїх вимог і заперечень письмових доказах судом апеляційної
інстанції не усунуто.
При цьому в порушення вимог ч. 2 ст. 64 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
судом не витребувано та не досліджено оригінал
листа-згоди державної податкової інспекції у Ленінському районі м.
Севастополя за № 443/9/10-309 від 4 березня 2004 року про
наявність якого йшлося у відповіді Севастопольського міського
управління юстиції (а.с. 29).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 1 постанови
від 29 грудня 1976 року "Про судове рішення" № 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
(з наступними змінами), обгрунтованим визнається рішення, в якому
повно відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Вищенаведеним вимогам законодавства оскаржуване рішення
апеляційного суду не відповідає.
За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови
у задоволенні позовних вимог державної податкової інспекції у
Ленінському районі м. Севастополя підлягає скасуванню з передачею
справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 у своїх інтересах та в
інтересах ОСОБА_6 відхилити.
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському
районі м. Севастополя задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 16 листопада
2006 року в частині позовних вимог державної податкової інспекції
у Ленінському районі м. Севастополя про визнання недійсними
договорів дарування від 16 березня 2004 року, укладеному між
ОСОБА_5 і ОСОБА_4 та від 28 жовтня 2004 року, укладеному між
ОСОБА_4 і ОСОБА_3, скасувати і справу в цій частині передати на
новий апеляційний розгляд. В решті - рішення суду залишити без
змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: I.С. Берднік
А.В. Костенко
Ю.В. Прокопчук
М.П. Пшонка