У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.I., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування управління освіти
Сімферопольської міської ради, про усунення перешкод в зустрічах з
онуком та участі у його вихованні, відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
У березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до
ОСОБА_2 про усунення перешкод в зустрічах з онуком та участі у
його вихованні, відшкодування моральної шкоди.
Зазначала, що ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з її сином -
ОСОБА_3. Шлюб між ними було розірвано у 2004 році. Від шлюбу мають
дитину - ОСОБА_4, 1997 року народження.
Посилаючись на те, що відповідачка перешкоджає їй у зустрічах
з онуком, не дає можливості бачитися з онуком, просила усунути
перешкоди в зустрічах з онуком та участі у його вихованні,
відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 13
листопада 2006 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду
Автономної Республіки Крим від 20 березня 2007 року, в задоволенні
позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені
судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм
матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої
інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив
з того, що між сторонами по справі виникли неприязні стосунки, а
тому участь бабусі у вихованні онука не відповідає інтересам самої
дитини.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до вимог ст. 257 СК України баба, дід, прабаба,
прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками,
брати участь у їх вихованні.
Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права
перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх
прав щодо виховання внуків, правнуків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3.
(сином позивачки по справі).
Від шлюбу вони мають дитину - ОСОБА_4, 1997 року народження.
У 2004 році шлюб між подружжям був розірваний.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 17
травня 2005 року місце проживання ОСОБА_4 визначено з матір'ю -
ОСОБА_2.
Відповідно до вимог ст. 263 СК України ( 2947-14 ) (2947-14)
спір щодо
участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи,
вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті
159 цього Кодексу.
Статтею 159 СК України ( 2947-14 ) (2947-14)
визначено, що якщо той із
батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків,
хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні,
зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та
піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з
позовом про усунення цих перешкод.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої
інстанції виходив з того, що участь бабусі у вихованні онука не
відповідає інтересам самої дитини.
При цьому суд послався на думку представника органу опіки і
піклування, висловлену в судовому засіданні щодо недоцільності
участі бабусі у вихованні онука.
Однак, вирішуючи спір, суди не взяли до уваги, що відповідно
до вимог ч. 5 ст. 19 СК України ( 2947-14 ) (2947-14)
при розгляді судом
спорів щодо дитини, які визначені у ч. 4 ст. 19 СК України
( 2947-14 ) (2947-14)
, орган опіки та піклування подає суду письмовий
висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних
у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших
осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її
вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються
справи.
Суд на порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
на зазначене уваги не звернув і пославшись на думку
представника органу опіки і піклування, який приймав участь у
судовому засіданні, щодо неможливості участі бабусі у спілкуванні
з дитиною, не з'ясував чи базується він на ретельному з'ясуванні
обставин справи та не перевірив наявність правових підстав для
відмови у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення
вимог статей 303, 315 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
в достатній мірі не
перевірив доводів апеляційної скарги і залишив рішення суду першої
інстанції без зміни.
За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду
першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
,
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 13
листопада 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної
Республіки Крим від 20 березня 2007 року скасувати, а справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.I. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін