У Х В А Л А
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     10 жовтня 2007 року
 
     м. Київ
 
        Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
 
                Верховного Суду України в складі:
     головуючого
     Яреми А.Г.,
     суддів:
     Левченка Є.Ф.,
     Лихути Л.М.,
     Охрімчук Л.I.,
     Романюка Я.М.,
 
     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  треті  особи  приватний  нотаріус   Київського
міського  нотаріального   округу   ОСОБА_4,   приватний   нотаріус
Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Київське  міське
управління юстиції, про визнання заповіту, свідоцтва про право  на
спадщину і договору  купівлі-продажу  квартири  недійсними  та  за
зустрічним позовом ОСОБА_2 до  ОСОБА_1,  третя  особа  П'ятнадцята
Київська  державна   нотаріальна   контора,   про   усунення   від
спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного
суду міста Києва від 14 листопада 2006 року,
 
                       в с т а н о в и л а:
 
     У лютому 2005 р.  ОСОБА_1  звернулася  в  суд  з  позовом  до
ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  треті  особи  приватні  нотаріуси   Київського
міського нотаріального округу ОСОБА_4 і ОСОБА_5,  Київське  міське
управління юстиції, про визнання заповіту, свідоцтва про право  на
спадщину і договору купівлі-продажу квартири недійсними.
 
     Зазначала, що IНФОРМАЦIЯ_1 помер її дід ОСОБА_6, а її  батько
ОСОБА_7 помер раніше - IНФОРМАЦIЯ_2. Після смерті діда  відкрилась
спадщина на все його майно, в тому числі й на  квартиру  АДРЕСА_1.
Як єдиний спадкоємець за законом вона в установлений законом строк
5.03.2004 р. звернулася для оформлення  спадщини  до  нотаріальної
контори і дізналась, що її дід  5.06.1996  р.  заповів  все  майно
своїй двоюрідній сестрі ОСОБА_2.
 
     Після прийняття спадщини  ОСОБА_2  відразу  продала  квартиру
ОСОБА_8, що, на думку позивачки, свідчило про те, що  відповідачка
прагнула якнайшвидше позбавитися власності.
 
     Оскільки відповідно висновку спеціаліста Київського інституту
судових експертиз від 1.12.2004 р. підпис на  заповіті  від  імені
ОСОБА_9 було вчинено не самим заповідачем, позивачка  вважала,  що
заповіт було складено з порушенням вимог чинного законодавства.
 
     Посилаючись  на  зазначене,  ОСОБА_1  просила   суд   визнати
заповіт, складений 5.06.1996  р.  від  імені  ОСОБА_9  на  користь
ОСОБА_2  і  посвідчений  приватним  нотаріусом  ОСОБА_4,  а  також
договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений  між  ОСОБА_2
та  ОСОБА_3   і   посвідчений   приватним   нотаріусом   ОСОБА_10,
недійсними.
 
     ОСОБА_2 позов не визнала та пред'явила  зустрічний  позов  до
ОСОБА_1, третя особа  П'ятнадцята  Київська  державна  нотаріальна
контора, про усунення від спадкування.
 
     В обгрунтування зустрічного позову зазначала, що померлий міг
заповідати квартиру лише їй, оскільки протягом останніх  10  років
до його смерті вона  опікувалась  ним,  а  надані  для  проведення
почеркознавчої  експертизи  зразки  підписів   ОСОБА_9   не   були
справжніми, бо він, як практично сліпа людина, інвалід I групи, не
міг самостійно виконувати підписи на офіційних документах.
 
     Оскільки онука ухилялася від надання  допомоги  спадкодавцеві
ОСОБА_6, який через похилий вік і тяжку хворобу був в безпорадному
стані,  ОСОБА_2  просила  суд  усунути  ОСОБА_1   від   права   на
спадкування за законом.
 
     Рішенням  Деснянського  районного  суду   міста   Києва   від
8.09.2006  р.  первісний  позов  задоволено:  заповіт  від   імені
ОСОБА_9,  складений  5.06.1996   р.   та   посвідчений   приватним
нотаріусом  Київського  міського  нотаріального  округу   ОСОБА_4,
визнано недійсним; свідоцтво про право на спадщину  за  заповітом,
видане  на  ім'я  ОСОБА_2  і   посвідчене   державним   нотаріусом
П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної  контори  18.08.2004
р., визнано недійсним; договір купівлі-продажу  квартири  АДРЕСА_1
від 6.09.2004 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та  посвідчений
приватним  нотаріусом  Київського  міського  нотаріального  округу
ОСОБА_10, визнано недійсним; сторони приведено в первісний стан. В
задоволенні зустрічного позову відмовлено.
 
     Рішенням Апеляційного суду  міста  Києва  від  14.11.2006  р.
рішення місцевого суду в  частині  задоволення  первісного  позову
скасовано та ухвалено в цій частині нове  рішення  про  відмову  в
позові, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
 
     В обгрунтування  касаційної  скарги  ОСОБА_1  посилається  на
неправильне  застосування   судом   апеляційної   інстанції   норм
матеріального права та  порушення  норм  процесуального  права,  в
зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення  апеляційного
суду та залишення в силі рішення місцевого суду.
 
     Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга  підлягає
задоволенню, виходячи з наступного.
 
     Задовольняючи первісний позов  та  відмовляючи  в  задоволені
зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з  того,  що  при
посвідчені спірного заповіту нотаріусом було порушено  вимоги  ст.
543 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
         1963 р., а  також  вимоги  Iнструкції  про
порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,  чинних  на
час виникнення спірних правовідносин.
 
     Скасовуючи  рішення  місцевого  суду  в  частині  задоволення
первісного позову та ухвалюючи в  цій  частині  нове  рішення  про
відмову в позові, апеляційний суд вважав, що правові підстави  для
визнання спірного заповіту недійсним відсутні, оскільки позивачкою
не надано переконливих доказів у підтвердження  того,  що  заповіт
було підписано не ОСОБА_6, а  також  доказів,  що  ставили  б  під
сумнів волевиявлення заповідача.
 
     Проте погодитись з такими  висновками  апеляційного  суду  не
можна, виходячи з наступного.
 
     Відповідно до ст. 543 ЦК УРСР  ( 1540-06 ) (1540-06)
          1963  р.  -  якщо
заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з  будь-яких  інших
причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у
його присутності і в присутності нотаріуса  або  посадової  особи,
яка посвідчує заповіти, прирівнювані  до  нотаріально  посвідчених
(стаття  542  цього  Кодексу),  заповіт   може   підписати   інший
громадянин. При цьому зазначаються причини, з  яких  заповідач  не
міг підписати заповіт власноручно.  Заповіт  не  може  підписувати
особа, на користь якої його зроблено.
 
     Судами встановлено та сторонами не заперечується, що померлий
ОСОБА_6 понад 30 років був сліпим (а.с. 29 т. 1).
 
     Згідно  абзацу  3  п.  13  Iнструкції  про  порядок  вчинення
нотаріальних  дій  нотаріусами   України,   затвердженої   наказом
Міністерства  юстиції  України  від   14.06.1994   року   №   18\5
( z0152-94 ) (z0152-94)
         , в редакції яка діяла на момент укладення  заповіту,
якщо громадянин, який звернувся  за  вчиненням  нотаріальної  дії,
неписьменний або сліпий, нотаріус, крім того, прочитує йому  текст
документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.  Якщо
сліпий громадянин письменний, він сам підписує документ.
 
     При вирішенні справи суд першої інстанції виходив з того,  що
при посвідченні приватним нотаріусом заповіту від  імені  ОСОБА_9,
який станом на 1996 рік був сліпим, в заповіті мало бути зазначено
факт прочитання тексту заповіту,  але  така  відмітка  в  заповіті
відсутня.
 
     Крім того, проведені судово-почеркознавча та судово-комісійна
почеркознавча експертизи не дали категоричного висновку про те, що
виконаний на заповіті підпис  є  підписом  ОСОБА_9,  а  в  реєстрі
приватного  нотаріуса,  під  реєстровим  номером,   зазначеним   в
заповіті, вказано зовсім іншу нотаріальну дію  щодо  іншої  особи.
Також відсутній запис про заповіт, укладений від імені ОСОБА_9,  і
в алфавітній книзі, що знаходиться в нотаріальному архіві.
 
     Встановивши ці факти та визначивши правовідносини,  зумовлені
встановленими фактами, місцевий суд правильно  застосував  правові
норми та ухвалив правильне по суті й справедливе  рішення,  а  суд
апеляційної інстанції при перегляді  справи,  грунтуючись  на  тих
самих доказах, дійшов хибного висновку про відсутність підстав для
визнання спірного заповіту недійсним.
 
     Згідно ст. 339 ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
          -  установивши,  що
апеляційним судом скасовано судове  рішення,  ухвалене  згідно  із
законом, суд касаційної інстанції  скасовує  судове  рішення  суду
апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду  першої
інстанції.
 
     Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
        ,  колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
 
                        у х в а л и л а :
 
     Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
 
     Рішення Апеляційного суду міста Києва від 14  листопада  2006
року скасувати, а рішення Деснянського районного суду міста  Києва
від 8 вересня 2006 року залишити в силі.
 
     Ухвала оскарженню не підлягає.
 
 
 
     Головуючий
 
 
 
     А.Г. Ярема
 
     Судді:
 
 
 
     Є.Ф. Левченко
 
 
 
     Л.М. Лихута
 
 
 
     Л.I. Охрімчук
 
 
 
     Я.М. Романюк