Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргоюОСОБА_1 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 8 листопада 2006 року,

Позивач звернувся в суд з позовом до ТОВ "Дружба" про стягнення боргу за безвідсотковим договором позики від 2 лютого 2005 року в сумі 239 648 грн., а також суму пені в розмірі 11 227 грн. 34 коп., інфляцію в розмірі - 119 грн. 83 коп. та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 30 серпня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Дружба" на користь ОСОБА_1 179 655 грн. боргу, 31 447 грн. відсотків за договором позики, 9 898 грн. 69 коп. суму збільшення боргу з урахуванням індексу інфляції, 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 1 000 грн. витрат на правову допомогу, 1 700 грн. судового збору на користь держави та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 8 листопада 2006 рокузазначене рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постановлене в справі рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами 2 лютого 2005 року було укладено договір безвідсоткової позики, посвідчений Злинською сільської радою Маловисківського району Кіровоградської області, але відповідно розписки від 1 лютого 2005 року, позивач передав ОСОБА_2 гроші в сумі 154 655 грн. та 20 тонн насіння соняшника, а останній зобов'язався до 10 жовтня 2005 року повернути соняшникі гроші в сумі 154 655 грн. з виплатою відсотків у розмірі 5% від суми позики на місяць. Суд першої інстанції дійшов висновку, що дана розписка є додатком до вказаного договору від 2 лютого 2005 року, оскільки відповідно до вказаної розписки кошти отримані не підприємством, як зазначено в договорі, а його директором особисто.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи своє рішення про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив із того, що умовами договору не передбачено сплата відсотків, а також що між розпискою та договором є суттєві розбіжності, а відповідно наданої розписки ОСОБА_2 отримав кошти особисто, як директор підприємства відповідача, будь яких даних про отримання вказаних коштів для потреб підприємства розписка не містить.

Проте з такими висновками колегії суддів апеляційної інстанції погодитися не можна з таких підстав.

Вказавши, що між договором про безвідсоткову позику та розпискою про отримання грошей в сумі 154 655 грн. і 20 тонн насіння соняшнику директором ТОВ "Дружба" існує розбіжність, суд другої інстанції у своєму рішенні зазначив, що докази спрямування коштів на потреби товариства відсутні.

Така позиція суду апеляційної інстанції суперечить вимогам ст. ст. 91, 92 ЦК України, згідно з якими юридична особа (а саме такою є ТОВ "Дружба") набуває цивільних прав та обов'язків, здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону і через свої учасників.

Як випливає з тексту договору безвідсоткової позики від 2 лютого 2005 року (а.с. 19,20) позикодавцем виступає ОСОБА_1, а позичальником - ТОВ "Дружба" в особі його директора ОСОБА_2.

Предметом позики є лише гроші в сумі 154 655 грн. Договір не містить у собі даних про те, що предметом позики є ще й 20 тонн насіння соняшника.

Крім того, в матеріалах справи відсутня розписка на яку посилається суд другої інстанції, а в протоколі судового засідання відсутні дані про те, що така розписка оглядалася в судовому засіданні.

Посилаючись на начебто наявні розбіжності у двох документах та відсутність доказів направлення коштів на потреби товариства, суд другої інстанції прийшов до передчасного висновку про необхідність відхилення позову, тому визнати вказане рішення законним і обґрунтованим не можна і воно підлягає скасуванню.

Крім того, не можна погодитися із висновком суду першої інстанції, відповідно до якого задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 і з ТОВ "Дружба" стягнуто на його користь 179 655 грн. суми боргу, 31 447 грн. відсотків за договором позики, 9 898 грн. 69 коп. - індексу інфляції, 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 1 000 грн. витрат за надання правової допомоги, 1 730 грн. судових витрат, оскільки договір не містить у собі даних про позику 20 тонн соняшника і не передбачає виплати відсотків за користування позикою.

В рішенні суду першої інстанції відсутні розрахунки, що позбавляє суд касаційної інстанції перевірити правильність нарахування стягнутих грошових сум.

При викладених обставинах рішення суду першої інстанції без змін залишатися не може і підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 30 серпня 2006 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 8 листопада 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення й оскарженню не підлягає.