Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, за заявою прокурора м. Іллічівська в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на квартиру та виселення,

У серпні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом і просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та відповідачкою 16 серпня 2005 року, посилаючись на те, що такий договір вона уклала під впливом обману з боку сторонніх осіб, які тимчасово проживали в її квартирі, на вкрай невигідних умовах, продавати квартиру вона не мала наміру й на час укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла дати їм оцінки.

Прокурор м. Іллічівська також подав заяву в інтересах ОСОБА_1 й просив визнати недійсним той же договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що невстановлені особи, які тимчасово проживали в ОСОБА_1, обманом та шляхом зловживання її довірою заволоділи грошовими коштами за продану ОСОБА_1 квартиру, сам договір купівлі-продажу був укладений ОСОБА_1 під впливом обману, помилки, квартира вибула з володіння ОСОБА_1 не з її волі.

ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов і просила визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_1 із зазначеної квартири, посилаючись на те, що вона на законних підставах стала власником квартири, в повному обсязі розрахувалася за неї згідно договору купівлі-продажу, однак ОСОБА_1 відмовляється звільнити квартиру.

Рішенням Іллічівського міського суду від 7 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 квітня 2008 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов задоволено, постановлено визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 серпня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнати право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2 та виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та постановити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом установлено, що 16 серпня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського нотаріального округу, при укладенні договору ОСОБА_1 прийняла 26 400 грн.

Амбулаторна судово-психіатрична експертиза дала висновок від 19 вересня 2007 року про те, що на час укладення угоди ОСОБА_1 за своїм психічним станом могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов, суд виходив із того, що оспорюваний договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не суперечить нормам ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, при цьому ОСОБА_1 мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було вільним та відповідало її внутрішній волі, правочин вчинений у формі, визначеній законом, був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були обумовлені ним, а тому підлягає захисту право власності ОСОБА_2 на квартиру шляхом визнання дійсним договору купівлі-продажу від 16 серпня 2005 року, визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру та виселення ОСОБА_1

Проте з такими висновками суду цілком погодитися не можна.

Відповідно до частин третьої та п'ятої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 229 ЦК України передбачено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Згідно частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

В обґрунтування свого позову, ОСОБА_1 зокрема посилалася на те, що договір купівлі-продажу було укладено нею внаслідок обману з боку сторонніх осіб й на вкрай невигідних для неї умовах.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 зазначала, що не мала наміру продавати квартиру, яка є її єдиним житлом, але у серпні 2005 року здала в оренду кімнату в квартирі двом незнайомим до цього жінкам, які назвалися ОСОБА_3 і ОСОБА_4, протягом двох тижнів жінки добре до неї ставилися й умовили її допомогти їм та відкрити на своє ім'я валютний рахунок в банку з метою отримання для них коштів на цей рахунок, а 16 серпня 2005 року вона погано почувалася й підписала договір купівлі-продажу, однак не розуміла цього, крім того гроші від продажу квартири отримала ОСОБА_4, яка назвалася її онукою.

В інтересах ОСОБА_1 до суду подав заяву також прокурор м. Іллічівська, який підставою визнання недійсним договору купівлі-продажу визначив положення статей 203, 215, 229 ЦК України та посилався на те, що ОСОБА_1 здала в оренду кімнату в квартирі особам, не упевнившись в їх анкетних даних, 16 серпня 2005 року цими особами вона була введена в оману й підписала договір купівлі-продажу своєї квартири, однак ОСОБА_1 неправильно зрозуміла природу правочину та умови угоди, оскільки вважала, що отримує грошовий переказ для квартирантів, а тому не мала наміру та волевиявлення продавати своє житло, й квартира вибула з володіння ОСОБА_1 не з її волі.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України пояснень ОСОБА_1 та прокурора м. Іллічівська, наданих доказів та наведених ними правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу фактично не перевіряв, не встановив та не зазначив у рішенні чи мали місце наведені ними факти та обставини, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, й передчасно дійшов до висновку, що волевиявлення ОСОБА_1 на продаж квартири було вільним та відповідало її внутрішній волі, а оспорюваний правочин з її боку був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Крім того, суд зазначив у рішенні, що договір купівлі-продажу від 16 серпня 2005 року не суперечить закону й вчинений у формі, визначеній законом, при цьому одночасно визнав такий договір дійсним, визнав за ОСОБА_2 право власності на квартиру, але не зазначив правових підстав задоволення таких позовних вимог ОСОБА_2

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду від 7 грудня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 квітня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.