У Х В А Л А

                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ

     24 вересня 2007 року     м. Київ

        Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

                Верховного Суду України в складі:

     Охрімчук Л.I., Лихути Л.М., Сеніна Ю.Л., -

     розглянувши  в  попередньому  судовому  засіданні  справу  за
позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання недійсним договору дарування
частини будинковолодіння, за касаційною скаргою ОСОБА_2на  рішення
апеляційного суду Житомирської області  від  5  лютого  2007  року
( rs697830 ) (rs697830)
         ,

                       в с т а н о в и л а:

     У січні 2005 року ОСОБА_1. звернулася в  суд  із  позовом  до
ОСОБА_2про   визнання   недійсним   договору   дарування   частини
будинковолодіння.

     Зазначала, що 28 січня 2003 року між нею та відповідачем  був
укладений договір довічного утримання. Відповідно  до  зазначеного
договору 29/100 частин будинковолодіння №  АДРЕСА_1у  м.  Житомирі
вона передала відповідачу, а він зобов'язався здійснювати  за  нею
догляд. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира  від  6
жовтня 2004 року зазначений договір був розірваний.

     28 січня 2003 року між  нею  та  відповідачем  був  укладений
договір дарування 10/100 частин зазначеного будинковолодіння.

     Посилаючись   на   те,   що   договір    дарування    частини
будинковолодіння був укладений нею на  вкрай  невигідних  для  неї
умовах, внаслідок збігу тяжких обставин, просила визнати недійсним
договір  дарування  частини  будинковолодіння   №   АДРЕСА_1у   м.
Житомирі.

     Рішенням Корольовського районного суду  м.  Житомира  від  30
листопада  2006  року  в  задоволенні  позовних   вимог   ОСОБА_1.
відмовлено.

     Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 5  лютого
2007 року ( rs697830 ) (rs697830)
         рішення Корольовського  районного  суду  м.
Житомира від 30 листопада 2006 року  скасовано  та  ухвалено  нове
рішення, яким визнано недійсним договір  дарування  10/100  частин
будинковолодіння № АДРЕСА_1у м. Житомирі, укладений 28 січня  2003
року між ОСОБА_1. та ОСОБА_2.

     У  касаційній  скарзі  ОСОБА_2.  просить  скасувати   рішення
апеляційного суду, а рішення  суду  першої  інстанції  залишити  в
силі,  посилаючись  на   неправильне   застосування   судом   норм
матеріального права та порушення норм процесуального права.

     Згідно із ч. 2 ст. 324  ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
          підставами
касаційного  оскарження  є  неправильне  застосування  судом  норм
матеріального права чи порушення норм процесуального права.

     Відповідно до вимог  ст.  335  ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
          суд
касаційної  інстанції  не  може  встановлювати  або  (та)  вважати
доведеними обставини, що не були встановлені  в  рішенні  суду  чи
відкинуті  ним,   вирішувати   питання   про   достовірність   або
недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних  доказів
над іншими.

     Встановлено  й  це  вбачається  з   матеріалів   справи,   що
оскаржуване   судове   рішення   ухвалено   з   додержанням   норм
матеріального  та  процесуального  права,  а  доводи  скарги   цих
висновків не спростовують.

     Відсутні  й  передбачені  ст.  338  ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
        
підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

     Ураховуючи  наведене,  колегія  суддів  вважає  за  необхідне
відмовити в задоволенні касаційної скарги.

     Керуючись статтями 332, 336,  337  ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
        ,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного  Суду
України

                        у х в а л и л а :

     Касаційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

     Рішення апеляційного суду Житомирської області від  5  лютого
2007 року ( rs697830 ) (rs697830)
         залишити без змін.

     Ухвала оскарженню не підлягає.

     Судді:

     Л.I. Охрімчук

     Л.М. Лихута Ю.Л. Сенін