Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи приватні нотаріуси Ковтун Олександра Дмитрівна, Чорна Тетяна Валентинівна, Столітній Дмитро Петрович, про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 лютого 2008 року,

У червні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина, ОСОБА_3

Після її смерті він дізнався, що 5 листопада 2004 року дружиною було складено заповіт, за яким вона заповіла ОСОБА_2 1/3 частку належної їй половини квартири АДРЕСА_1 та належну їй частку земельної ділянки в Садовому товаристві "Травневе-1" Бориспільського району Київської області.

Посилаючись на те, що його дружині на день складення заповіту виповнилося 72 роки, вона перебувала на обліку у лікаря психіатра, тяжко хворіла, з жовтня 2004 року стан здоров'я дружини різко погіршився, а поведінка стала неадекватною, ОСОБА_1 просив суд визнати зазначений заповіт недійсним.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2007 року в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 лютого 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: заповіт ОСОБА_3, складений на користь ОСОБА_2, визнано недійсним.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив із того, що на час складання заповіту волевиявлення ОСОБА_3було вільним і відповідало її волі, в зв'язку з чим правові підстави для визнання заповіту недійсним відсутні.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що спірний заповіт має бути визнаний недійсним з підстав ч. 2 ст. 1257 ЦК України, оскільки в момент його складання ОСОБА_3була обмежена в здатності розуміти значення своїх дій.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

При вирішенні справи місцевим судом встановлено, що позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3з 1962 року, однак з 1999 року проживав окремо. ОСОБА_3з 1999 року проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу.

5 листопада 2004 року ОСОБА_3заповіла 1/3 частку належної їй половини квартири АДРЕСА_1 та належну їй частку земельної ділянки в Садовому товаристві "Травневе-1" Бориспільського району Київської області ОСОБА_2, про що склала заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковтун О.Д. в присутності свідків.

За висновком посмертної судової психолого-психіатричної експертизи № 81 від 18 січня 2007 року ОСОБА_3 в період складання заповіту 5 листопада 2004 року страждала органічним ураженням головного мозку сочетанного генезу з інтелектуально-мністичним зниженням і суттєвими змінами особистості, астенічним синдромом, але за своїм психічним станом була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, хоча психічний розлад в період часу складання заповіту суттєво впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, обмежуючи цю здатність.

Місцевий суд, встановивши на підставі доказів (висновку посмертної судової психолого-психіатричної експертизи, показань свідків тощо), яким було дано належну оцінку, факт того, що при складанні оспорюваного заповіту волевиявлення ОСОБА_3відповідало її волі й було вільним, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсним з підстав, передбачених ч. 2 ст. 1257 ЦК України.

Апеляційний суд в порушення вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував та, ґрунтуючись на тих самих обставинах, неправильно застосував норми матеріального права.

Таким чином місцевий суд, повно і всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 лютого 2008 року скасувати, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.