820/281/13-а Про скасування податкових повідомлень-рішень з податку на прибуток та податку на додану вартість - 11.06.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013р. по справі № 820/281/13-а

за позовом приватного підприємства "МИОЛ"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Позивач, Приватне підприємство "МИОЛ", звернувся до суду з адміністративним позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова ДПС: № 0001012212 від 05.09.2012 року на загальну суму 695 351,75 грн. з податку на прибуток; № 0001292212 від 29.11.2012 року на загальну суму 590211,50 грн. з ПДВ; №00012822212 від 29.11.2012 року на загальну суму 104,75 гривень з податку на прибуток.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 року задоволено позовні вимог.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби: - № 0001012212 від 05.09.2012 року; - № 0001292212 від 29.11.2012 року; - № 00012822212 від 29.11.2012 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову суду, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції доводи скарги підтримав у повному обсязі з підстав і мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності постанови суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ПП "Миол" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом № 1435/22-104/35476458 від 13.08.2012 року (т. 1 а.с. 16-92).

На підставі встановленого в акті перевірки порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001012212 від 05.09.2012 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 695 351,75 грн., з яких за основним платежем 644 430,00 грн. та за штрафними санкціями 50 921,75 грн. (т. 1 а.с. 93).

На підставі встановленого в акті перевірки порушення позивачем п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001022212 від 05.09.2012 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 612 964,00 грн., з яких за основним платежем 644 430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 50 921,75 грн. (т. 1 а.с. 93).

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до Державної податкової служби у Харківській області зі скаргою про перегляд цих рішень. За наслідками розгляду Державною податковою службою у Харківській області було прийнято рішення про результати розгляду скарги № 5841/10/102-17 від 22.11.2012 року, відповідно до якого скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001022212 від 05.09.2012 року в частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 22 753,50 грн., також збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, визначеного у податковому повідомленні-рішенні № 0001012212 від 05.09.2012 року у розмірі 104,75 гривень, в іншій частині вказані рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення (т. 3 а.с. 28-31).

На підставі вказаного рішення Державної податкової служби у Харківській області відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 00012822212 від 29.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 104,75 грн., з яких за штрафними (фінансовими) санкціями - 104,75 грн. (т. 1 а.с. 95), а також податкове повідомлення рішення № 0001292212 від 29.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 590 211,50 грн., з яких за основним платежем - 536 973,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 53 238,50 грн.) (т. 1 а.с. 94).

Позивач, ПП "Миол", не погодившись із рішенням про результати розгляду скарги № 5841/10/102-17 від 22.11.2012 року, подав скаргу до Державної податкової служби України, рішенням якої скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін (т. 3 а.с. 38-40).

Не погодившись з винесеним рішенням - № 0001012212 від 05.09.2012 року; - № 0001292212 від 29.11.2012 року; - № 00012822212 від 29.11.2012 року позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0001012212 від 05.09.2012 року, № 0001292212 від 29.11.2012 року, № 00012822212 від 29.11.2012 року прийняті з порушенням ч. 3 ст. 2 КАС України, а тому підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів суб'єкта владних повноважень, покладених в основу спірного правового акту індивідуальної дії та відображених в акті перевірки суджень суб'єкта владних повноважень, колегія суддів виходить з наступного.

З дослідженого в судовому засіданні акту перевірки та рішень органу податкової служби встановлено, що фактичною підставою для відображення в акті порушень і винесення спірних податкових повідомлень -рішень слугував викладений в акті висновок відповідача про безпідставне включення до складу валових витрат платника податку його витрат на придбання послуг за договорами з контрагентами, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, що призвело до завищення валових витрат та, відповідно, завищення податкового кредиту по ПДВ та висновок відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем з контрагентами.

Так, аналізуючи характер спірних правовідносин та досліджуючи їх обставини, колегія суддів відзначає, що спір склався з приводу формування валових витрат обігу та виробництва.

Отже, при вирішенні спору належить застосувати приписи п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які надають визначення валових витрат, і відповідно до положень яких, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Поняття господарської діяльності визначено п.1.32. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , відповідно до якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.п.5.2.1 п.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є об'єктивно необхідним.

Згідно із приписами п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін. Визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем, ПП "Миол" (покупець), та його контрагентами: ТОВ "Мир-груп", ПП "Геліос-Д", ТОВ "Інтер-плюс", ТОВ "Трансмультиторг" (продавець) були укладені договори купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару (т. 1 а.с. 96, 162, 192, 220).

На виконання зазначених договорів були виписані видаткові та податкові накладні (т. 1 а.с. 97-149, 151-158, 160-161, 163-168, 170-185, 187-191, 193-219, 221-224, 226-237, 239-250, т. 2 а.с. 2-10, 12-29, 31-39, 125-128).

На підставі отриманих податкових накладних ПП "Миол" сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту.

Оглянувши податкові накладні, виписані ТОВ "Мир-груп", ПП "Геліос-Д", ТОВ "Інтер-плюс", ТОВ "Трансмультиторг" для документального оформлення виконання умов договорів купівлі-продажу, колегія суддів не знаходить підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних судом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.

За матеріалами справи, оплата придбаного товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі на розрахунковий рахунок контрагентів позивача ТОВ "Мир-груп", ПП "Геліос-Д", ТОВ "Інтер-плюс", ТОВ "Трансмультиторг", що підтверджується платіжними дорученнями та випискою з розрахункового рахунку позивача, відкритого в установі банку (т. 2 а.с. 151-209, 214-250, т.3 а.с. 1-20).

Товар було отримано уповноваженою особою ПП "Миол" Шуліповим С.В. на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (т. 2 а.с. 110-124). Трудові відносини Шуліпова С.В. з позивачем підтверджені долученими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями: наказу № 2-К від 01.10.2008 року про прийняття його на посаду начальника складу, трудової книжки на ім'я Шуліпова С.В., наказу № 2-П про обов'язки ведення складського обліку від 01.10.2008 року (т. 2 а.с. 104-109).

Колегія суддів також зазначає, що Закон України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), котрі затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (z0128-98) , що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за № 128/2568 (z0128-98) , визначають товарно-транспортні накладні обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 Правил, товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їхнього переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (пункт 1 Правил).

При оформленні товарно-транспортних накладних необхідно дотримуватися загальних вимог щодо змісту первинних документів. Такі вимоги містяться у пункті 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (z0168-95) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (z0168-95) та частині 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Як вбачається із матеріалів справи, придбані позивачем товари, були переміщені від постачальника до позивача силами вищезазначених контрагентів позивача, що підтверджується копією товарно-транспортної накладної (т. 1 а.с. 150, 159, 169, 176а, 186, 225, 238, т. 2 а.с. 1, 11, 30).

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно порушень порядку заповнення видаткових та товарно-транспортних накладних з перевезення товару, придбаного позивачем від вказаних вище контрагентів, колегія суддів зазначає, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит. Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Крім того, у позивача право на податковий кредит виникло на дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг, оскільки, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Крім того, між ПП "Миол" (замовник) та ТОВ "SANTAN" (виконавець) був укладений договір № 01/03М від 01.03.2011 року на проведення передпродажних послуг з дослідження за напрямками нової торгової марки "INSTRA" (т. 2 а.с. 40). Так, за наказом № 1-м від 14.01.2011 року керівництвом ПП "Миол" було прийнято рішення про проведення маркетингових робіт з метою дослідження нової торгової марки "INSTRA" (т. 3 а.с. 111). Відповідальною особою за проведення маркетингових робіт було призначено працівника ПП "Миол" Васильєва В.К., який згідно наказу № 22-к від 01.10.2010 року прийнятий на посаду начальника відділу збуту (т. 3 а.с. 111).

Факт виконання зазначеного договору підтверджується долученими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями: акту №1235 від 30.11.11р. до договору № 01/03 М від 01.03.2011 року; податкової накладної № 5 від 30.11.2011 року від ТОВ "SANTAN"; службової записки щодо виконання наказу № 1-м від 14.01.2011 року; звіту про проведення передпродажних послуг з дослідження за напрямками розвитку нової торгової марки, виконаний ТОВ "SANTAN" (т. 2 а.с. 41, 42, т. 3 а.с. 85-97, 113).

Вартість придбаного товару була сплачена позивачем шляхом безготівкових розрахунків, а саме шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "SANTAN", про що свідчать долучені до матеріалів справи платіжні доручення: № 30 від 16.12.2011 року; № 501 від 11.01.2012 року; № 486 від 19.12.2011 року; № 485 від 16.12.2011 року та виписки з банківського рахунку позивача (т. 2 а.с. 147-150, 210-213).

Судом з матеріалів справи та пояснень представника позивача встановлено, що замовлені за вказаним договором № 01/03 М від 01.03.2011 року послуги необхідні позивачу для здійснення власної господарської діяльності, а саме, були замовлені з метою вивчення та просування якісних та конкурентноздібних товарів на внутрішній ринок України та з метою отримання прибутку від реалізації товарів нової торгової марки у майбутньому.

Придбаний у зазначених контрагентів товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими до суду

- договорами поставки укладеними між ПП "Миол" (постачальник) та ПП "ТДК "Оріон", ТОВ "Промінструмент-Україна", ПП "Молоток ", ФОП ОСОБА_3, ТОВ "Техновед", ПП "Цемто, ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Адельфан", ТОВ "Агро-Сервіс", ТОВ Фірма "Ганок", ФОП ОСОБА_5, ТОВ "Добрий Господар ЛТД", ПП "Інстрабуд", ТОВ "Інтертрейд-Авто", ТОВ "Кінг Авто", ТОВ "Компанія КОР" (покупець) (т. 5 а.с. 119-120, 122, 127-130, 133-134, 137-144, 147- 152, 155-159).

- дистриб'юторськими угодами, укладеними між ПП "Миол" та ПП "Молоток", ТОВ "Профінструмент-Україна", ФОП ОСОБА_7, ТОВ "ВПК-Сервіс", ТОВ "Житомирбудінструмент", ТОВ "Лівша-Донецьк" (т. 5 а.с. 123-124, 125-126, 131-132, 135-136, 145-146, 153-154, 160-161, 162-163, т. 6 а.с. 8, 14, 23-24, 25, 69, 73, 80, 82, 86, 93, 99, 103-104, 119, 122, 130, 185-190, 223-228, т. 7 а.с. 11-20).

Колегія суддів також вважає за необхідне відзначити, що факту визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію контрагента позивача - ТОВ "Сейлінг-Бі"на момент здійснення господарських операцій судовим розглядом не встановлено, продавець був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Щодо доводів апеляційної скарги, стосовно відсутності фактів реального здійснення господарської діяльності контрагента позивача, колегія суддів зазначає, що положення ч.2 ст. 8 КАС України, зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, в силу положень Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) ПП "Миол" та його контрагенти ТОВ "Мир-груп", ПП "Геліос-Д", ТОВ "Інтер-плюс", ТОВ "Трансмультиторг" є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак ПП "Миол" та його контрагенти ТОВ "Мир-груп", ПП "Геліос-Д", ТОВ "Інтер-плюс", ТОВ "Трансмультиторг" є окремими платниками податку на додану вартість в розумінні норм Податкового кодексу України (2755-17) . За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки викладена правова позиція не є обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2013р. по справі № 820/281/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.