6-4925св08 Про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і договору купівлі-продажу недійсним та виселення - 10.12.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина, ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину жилого будинку, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і договору купівлі-продажу недійсними та виселення, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину жилого будинку, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і договору купівлі-продажу недійсним та виселення,

У травні 2003 року ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина, ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину жилого будинку, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і договору купівлі-продажу недійсними та виселення.

ОСОБА_1 зазначала, що після смерті батька, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, з яким вона разом зі своїм неповнолітнім сином, ОСОБА_2, проживала в його власному будинку АДРЕСА_1, відкрилася спадщина. ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, проте їй було відмовлено, оскільки 13 березня 2003 року свідоцтво про право на спадщину за законом на весь будинок отримав її брат ОСОБА_3, який 12 травня 2003 року продав указаний будинок ОСОБА_4, а її із сином примусово виселив із будинку.

Позивачка вважала такі дії відповідачів незаконними та просила визнати свідоцтво про право власності на спадщину за законом і договір купівлі-продажу недійсними, визнати за нею та її сином право на спадщину та виселити з будинку ОСОБА_4 і ОСОБА_5

У березні 2004 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину жилого будинку, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і договору купівлі-продажу недійсним та виселення, посилаючись на те, що будинок є спільною власністю її та колишнього чоловіка - ОСОБА_7, а тому Ѕ частина спірного будинку повинна належати їй як співвласниці будинку.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від

17 травня 2004 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 25 тис. грн. за половину будинку, які відповідач отримав від продажу будинку ОСОБА_4, як добросовісному набувачеві. У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2008 року рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 травня

2004 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1, яка у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього, сина, ОСОБА_2, задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину вказаного будинку в порядку спадкування за законом. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 12 березня

2003 року ОСОБА_3 державним нотаріусом Комінтернівської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, зареєстроване в реєстрі за НОМЕР_1. Визнано недійсним договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1, укладений 12 травня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зареєстрований у реєстрі за

НОМЕР_2. Сторони приведено в попередній стан. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 50 тис. грн. Зобов'язано ОСОБА_4 звільнити будинок. Виселено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зі спірного приміщення. У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5' /span' просять скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2008 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і стягуючи з

ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 25 тис. грн. за половину будинку, які відповідач отримав від продажу будинку ОСОБА_4, як добросовісному набувачеві, суд першої інстанції посилався на те, що позивачка фактично прийняла спадщину, проте без поважних причин у встановлений законом строк не звернулася до нотаріальної контори у своїх інтересах і в інтересах малолітнього сина із заявою про прийняття спадщини і видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька. Оскільки між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 існувала домовленість про оформлення спадщини на ОСОБА_3, який після продажу будинку за рахунок частки сестри повинен був придбати їй квартиру, суд вважав, що вона має право лише на Ѕ суми від проданого будинку, а тому підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3 від 12 березня 2003 року та договору купівлі-продажу спірного будинку від 12 травня 2003 року немає.

Крім того, суд указав, що неповнолітній ОСОБА_9 не має права на спадщину, оскільки протягом шести місяців ніхто не звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини чи із заявою про встановлення факту прийняття спадщини до суду, і факт знаходження неповнолітнього на утриманні в спадкодавця не знайшов свого підтвердження.

У задоволенні позову ОСОБА_6 судом першої інстанції відмовлено з тих підстав, що свідоцтво про розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_7 ОСОБА_6 отримала в 1992 році, а тому втратила право на заявлення вимог щодо частки в спадщині, оскільки він на час смерті ОСОБА_7 був власністю спадкодавця.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову

ОСОБА_1 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення її позову, апеляційний суд посилався на ч. 1 ст. 553 ЦК УРСР та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 9 постанови від 24 червня 1983 року № 4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування".

Ураховуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина на 1/3 частину спірного будинку, а позивачка є єдиною спадкоємницею майна, яке залишилося після смерті брата, суд, посилаючись на ст. ст. 1262, 1268 ЦК України, визнав за нею право власності на 2/3 частини спірного будинку, а за її сином - право власності на 1/3 частину спірного будинку; визнав свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 березня 2003 року, а також договір купівлі продажу будинку від 12 травня 2003 року недійсними, виселив ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зі спірного приміщення.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Судами встановлено, що батьку позивачки ОСОБА_1 належав жилий будинок АДРЕСА_1. ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_2 проживали в цьому будинку й були зареєстровані в ньому, ОСОБА_3 також був зареєстрований за вказаною адресою.

Після смерті ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відкрилася спадщина на жилий будинок АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини звернувся лише ОСОБА_3, 12 березня 2003 року йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на весь будинок.

Після цього 12 травня 2003 року ОСОБА_3 продав спірний будинок ОСОБА_4 за 50 тис. грн., а сам ОСОБА_3, 10 червня 2003 року придбав трикімнатну квартиру в АДРЕСА_2.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, апеляційний суд, ухвалюючи рішення вже після смерті одного з відповідачів - ОСОБА_3, одночасно вирішив питання й про право позивачки на спадщину після смерті брата - відповідача у справі, хоч у справі відсутнє навіть саме свідоцтво про смерть спадкодавця.

При цьому апеляційний суд діяв усупереч положенням Цивільного кодексу України (435-15) 2003 року, згідно зі ст. 1269 якого спадкоємець, який не проживав постійно зі спадкодавцем, але бажає прийняти спадщину, повинен звернутись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не урахував, що відносно спадщини, яка відкрилась після 1 січня 2004 року, до компетенції суду віднесено вирішення питання щодо поважності пропущення строку для прийняття спадщини та надання спадкоємцеві додаткового строку, достатнього для подання заяви до нотаріальної контори для прийняття спадщини, а не про визнання права на спадщину.

Тобто суд усупереч положенням ЦК України (435-15) вийшов за межі своїх повноважень, визнавши право на спадщину, яка відкрилась після набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 року, без вирішення цього питання нотаріальною конторою. При цьому апеляційний суд вийшов і за межі позовних вимог, які були предметом судового розгляду.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Проте не може залишатись в силі й рішення суду першої інстанції, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково та на її користь із ОСОБА_3 стягнуто 25 тис. грн. - вартість частки спадкового майна, якою розпорядився відповідач, оскільки такі вимоги позивачкою у встановленому законом порядку не заявлялись.

Таким чином, допущені судами порушення норм процесуального й матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частину жилого будинку, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і договору купівлі-продажу недійсними та виселення не можна визнати законними й обґрунтованими, вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_6 про визнання за нею права власності на частину жилого будинку, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і договору купівлі-продажу недійсними та виселення не оскаржуються.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від

17 травня 2004 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 17 січня

2008 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину жилого будинку, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і договору купівлі-продажу недійсними та виселення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.