6-15672св08 Про визнання договорів купівлі-продажу квартири та іпотеки недійсними - 10.12.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Експобанк", треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Слободян Володимир Михайлович, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про визнання договорів купівлі-продажу квартири та іпотеки недійсними за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 5 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2008 року,

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд зі вказаними вище позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, посилався на те, що 2 грудня 2005 року уклав зОСОБА_2договір купівлі-продажу належної йому на праві власності квартириАДРЕСА_1 за 808000 грн. (екв. 160000 доларів США), проте отримав від покупця лише суму, еквівалентну 127000 доларам США. Крім того, зазначав, що в момент вчинення правочину не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати, оскільки являється людиною похилого віку (78 років), знаходився у важкому психологічному та фізичному стані внаслідок смерті дружини. З підстави, передбаченої ст. 225 ЦК України, просив визнати договір купівлі-продажу недійсним. Також, унаслідок недійсності договору купівлі-продажу, просив визнати недійсним іпотечний договір, укладений 2 грудня 2005 рокуОСОБА_2з ТОВ "Комерційний банк "Експобанк", предметом якого є спірна квартира.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 5 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2008 року, у задоволенні позовних вимогОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_1. -ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені судові рішення та передати справу на новий розгляд суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимогОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що у момент вчинення правочину позивач розумів значення своїх дій та міг ними керувати, на призначенні судово-психіатричної експертизи не наполягав і в амбулаторній картці відсутні записи про його звернення до лікаря-психіатра.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції.

Проте до таких висновків суди дійшли з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Пославшись на вказану норму процесуального права, суди виходили з того, що позивач не довів своїх позовних вимог.

Разом з тим, суди не звернули уваги на положення частини 4 ст. 10 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу. Зазначено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як на підставу для задоволення позовних вимог, позивач посилався на ст. 225 ЦК України, яка передбачає, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо особа в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

У п. 10 постанови № 3 від 28 квітня 1978 року (з відповідними змінами) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними (v0003700-78) ", Пленум Верховного Суду України, роз'яснюючи судам порядок застосування вказаної підстави для вирішення позову, зазначив, що для визначення наявності стану, при якому особа не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Суди зазначили, що позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні суду першої інстанції 3 березня 2008 року не підтримав клопотання свого представника, заявленого в цей день, про призначення судово-психіатричної експертизи. Проте суд не виконав свого обов'язку, передбаченого ч. 4 ст. 10 ЦПК України, та не роз'яснив йому наслідки такої процесуальної дії.

Крім того, зазначене письмове клопотання було заявлено й 7 грудня 2007 року (а.с. 167-169), проте відповідної ухвали суд не постановив.

Таке ж клопотання було заявлено представником позивача і 5 березня 2008 року у відповідності до положення ст. 168 ЦПК України, яка передбачає, що ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню.

5 березня 2008 року суд першої інстанції повторно відмовив у призначенні судово-психіатричної експертизи, пославшись лише на те, що позивач раніше не підтримав клопотання свого представника, не вислухавши думку самого позивача, а в рішенні суду зазначив, що медичні документи про стан здоров'я позивача та показання свідків не дають підстав ставити під сумнів його психічний стан. Тобто, суд взяв на себе функції експертів-психіатрів.

Зазначені порушення норм процесуального права залишені поза увагою судом апеляційної інстанції. Крім того, посилаючись на такі порушення та на положення ст. 303 ЦПК України, яка дозволяє суду апеляційної інстанції дослідити нові докази, які були досліджені судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, представник позивача в апеляційній інстанції також просив признати судово-психіатричну експертизу (а.с.226-227). Проте апеляційний суд, взявши на себе функції експертів-психіатрів, в ухвалі від 28 травня 2008 року зазначив, що дані медичної документації на позивача, які б вказували про необхідність призначення такої експертизи, відсутні. При цьому не було звернуто увагу на положення ст. 225 ЦК України та зазначене вище роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) .

Таким чином, Судова колегія вважає, що у порушення вимог зазначених вище норм процесуального права, суд як першої, так і апеляційної інстанції при перегляді рішення, належним чином доводи позивача та заперечення відповідачів не перевірив і неправильно застосувавши норми матеріального закону, вирішили спір не у відповідності до положень закону.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості і зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України (1618-15) є підставою для скасування ухвалених судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 5 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд суду першої інстанції.