У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України у складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Романюка Я.М.,
Пшонки М.П.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно та
його поділ, а також зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про
поділ майна та витребування його з чужого незаконного володіння за
касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду
м. Донецька від 13 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду
Донецької області від 17 серпня 2006 року ( rs185654 ) (rs185654)
,
в с т а н о в и л а :
В січні 2005 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до
ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно,
нажите в період проживання у фактичних шлюбних стосунках та за час
шлюбу з відповідачем, а також про його поділ.
В лютому 2005 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до
ОСОБА_1 про поділ майна, нажитого в період шлюбу з останньою, а
також витребування з її незаконного володіння майна, придбаного за
його кошти в період проживання з нею у фактичних шлюбних
стосунках.
Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 13 квітня
2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької
області від 17 серпня 2006 року ( rs185654 ) (rs185654)
, первісний позов
задоволено частково, в задоволенні зустрічного відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначені
судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в первісному
позові та задоволення зустрічного, посилаючись на їх
необгрунтованість та порушення судом норм матеріального та
процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши
матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія
суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до
задоволення частково.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
під час
ухвалення рішення суд серед іншого вирішує такі питання: 1) чи
мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення,
та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані
(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для
вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які
правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка
правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та
відмову в зустрічному, суд першої інстанції, з чим погодився
апеляційний суд, виходив з того, що спірне майно придбано
сторонами в період проживання у фактичних шлюбних стосунках та за
час зареєстрованого шлюбу, а тому відповідно до положень ст. 74 СК
України ( 2947-14 ) (2947-14)
є їх спільною сумісною власністю та підлягає
поділу порівну.
Однак, з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до п. 1 розділу УII "Прикінцеві положення"
Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) (2947-14)
, за нормами якого судом
вирішено спір, зазначений кодекс набрав чинності одночасно з
набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня
2004 року. За загальним правилом дії законів та інших
нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
) норми Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) (2947-14)
застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання
ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату,
норми СК України ( 2947-14 ) (2947-14)
застосовуються в частині лише тих
прав і обов"язків, що виникли після набрання ним чинності.
Судом встановлено, що сторони з 1996 року проживали у
фактичних шлюбних стосунках та в червні 2004 року зареєстрували
шлюб. Згідно з поясненнями сторін предметом спору є майно, набуте
під час спільного проживання як в період фактичних шлюбних
стосунків, так і в період зареєстрованого шлюбу.
Суд на зазначене уваги не звернув, не з"ясував, коли саме та
ким саме було придбано кожен з предметів спірного майна, який
матеріальний закон регулював спірні відносини на час придбання
цього майна, не застосував цього закону, а помилково застосував
норми СК України ( 2947-14 ) (2947-14)
, який зворотньої дії в часі не має і
не поширюється на відносини, що виникли до набрання ним чинності,
до відносин щодо майна, придбаного в період до 1 січня 2004 року.
Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального
права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно
до ч. 2 ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
є підставою для скасування
судового рішення з передачею справи на новий розгляд. Оскільки
зазначено порушення допущено судом першої інстанції і не усунуто
апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд суду
першої інстанції.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344
ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 13 квітня
2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 17
серпня 2006 року ( rs185654 ) (rs185654)
скасувати і передати справу на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: Є.Ф. Левченко
М.П. Пшонка
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін