Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2008 року,

У серпні 2004 року ОСОБА_1 пред'явила в суді позов до ОСОБА_2. про стягнення аліментів.

Зазначала, що з 1985 року до 1986 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_1, який є студентом денної форми навчання Таврійського екологічного інституту.

Навчання сина є оплатним, вартість якого становить 5 780 грн. в рік. У зв'язку з навчанням син не працює і знаходиться на її утриманні. Окрім цього вона несе витрати на оплату квартири, де проживає син за місцем навчання, харчування та навчальну літературу.

Посилаючись на те, що відповідач не надає матеріальної допомоги дитині, позивачка просила стягнути з відповідача аліменти в розмірі 250 грн. щомісячно до закінчення навчання сина в інституті.

Рішенням Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2007 року позов ОСОБА_1. задоволено частково: стягнуто на її користь з ОСОБА_2. аліменти на утримання сина ОСОБА_3. у розмірі 200 грн. щомісячно з 12 серпня 2005 року до закінчення ним навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії від 20 лютого 2008 року рішення районного суду змінено: зменшено розмір стягнення аліментів до 60 грн. щомісячно, починаючи з 2 серпня 2004 року.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач може надавати матеріальну допомогу своєму повнолітньому сину.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

У зазначеній нормі права законодавець пов'язує обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2. зазначав, що має нову сім'ю, його середньомісячний заробіток тракториста в агрофірмі "Южная" складає 4 000 рублів, що становить прожитковий мінімум, і він не має змоги надавати матеріальну допомогу сину ОСОБА_3 оскільки на його утриманні знаходяться батько, дружина та троє дітей від іншого шлюбу, що підтверджується довідкою від 11 березня 2005 року, виданою адміністрацією Таманського сільського округу Темрюкського району Краснодарського краю Російської Федерації.

Проте на порушення ст. 60 ЦПК України суд належним чином цих доводів відповідача не перевірив і не з'ясував, чи спроможний відповідач надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину ОСОБА_3.

Згідно ч. 2 ст. 200 СК України при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 212, 213 ЦПК України належним чином не перевірив матеріального становища позивачки та не з'ясував можливості нею надавати сину необхідну матеріальну допомогу.

Лише та обставина, що на батьках лежить обов'язок утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

Змінюючи рішення районного суду в частині визначення розміру аліментів, указані порушення суду першої інстанції апеляційний суд залишив поза увагою.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.