Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Криворізької міської ради, відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - Інгулецький ГЗК) про зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 8 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2008 року,

У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на праві приватної власності належав будинок АДРЕСА_1. Домоволодіння складається із жилого будинку загальною площею 69,8м кв., надвірних споруд та займає разом з городом земельну ділянку площею 1 125м. кв. На підставі рішення Криворізької міської ради № 323 від 18 грудня 1991 року зазначений будинок підлягає знесенню, а земельна ділянка, на якій він знаходиться - передається Інгулецькому ГЗК для виробничих потреб. Позивач неодноразово звертався до Інгулецького ГЗК про надання рівноцінної земельної ділянки для будівництва нового будинку, проте заява не задоволена. У грудні 2006 року відбулося примусове виселення позивача з будинку у трикімнатну квартиру АДРЕСА_2. Квартира призначена також для проживання ОСОБА_2 та онука ОСОБА_3. Перешкодою для вселення у квартиру є хвороба позивача - туберкульоз легенів. Будинок, з якого його виселили, розбирають та руйнують, чим спричиняють йому моральні страждання.

Просив суд зобов'язати виконавчий комітет Криворізької міської ради надати йому рівноцінну земельну ділянку замість вилученої; зобов'язати Інгулецький ГЗК побудувати у тримісячний термін за виділеній ділянці одноповерховий будинок із усіма зручностями на підставі договору між власником будинку та Інгулецьким ГЗК, привести земельну ділянку до належного стану для використання за призначенням, після чого передати будинок йому у власність; зобов'язати Інгулецький ГЗК забезпечити належні умови проживання у будинку АДРЕСА_1 та заборонити дії щодо розбирання й руйнування зазначеного будинку до укладання договору щодо будівництва нового будинку; стягнути з Інгулецького ГЗК моральну шкоду в сумі 50 тис. грн.; стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 8 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2008 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 8 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду від 15 квітня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, і направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 грунтуються на зобов'язанні виконавчого комітету Криворізької міської ради, який є одним з відповідачів у справі, вчинити певні дії, а саме - надати земельну ділянку. А тому справа має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

З таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він грунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права.

Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

За правилами ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом позовної заяви ОСОБА_1 на праві приватної власності належав будинок АДРЕСА_1. На підставі рішення Криворізької міської ради № 323 від 18 грудня 1991 року будинок підлягає знесенню з вилученням земельної ділянки та передачею її Інгулецькому ГЗК для виробничих потреб. ОСОБА_1 просить про надання рівноцінної земельної ділянки замість вилученої, тобто між сторонами виник спір з приводу цивільно-правового зобов'язання.

Так, відповідно до ст.ст. 51, 52 Закону України "Про власність" (що діяв на момент ухвалення рішення Криворізькою міською радою) у разі вилучення за рішенням суду земельної ділянки для задоволення державних і громадських потреб колишньому володільцеві передається взамін інша рівноцінна за якістю земельна ділянка; припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається лише у випадках і порядку, встановлених законодавством, і з попереднім відшкодуванням збитків в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

Таким чином, висновок суду про те, що спір не підлягає розгляду судом загальної юрисдикції є помилковим.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами порушено норми процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвали підлягають скасуванню, а питання слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 8 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2008 року скасувати, питання передати на новий розгляд суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.