Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Головчук С.В.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС в Донецькій області), Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконними, скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом про: визнання протиправним та скасування наказу МВС України № 963 від 29 серпня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_3; визнання протиправним та скасування наказу МВС України № 1720 о/с від 29 серпня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_3; поновлення на посаді начальника сектора дільничних інспекторів міліції Дзержинського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області з 29 серпня 2014 року; стягнення з Дзержинського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 29 серпня 2014 по день прийняття постанови у справі.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 7 травня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано накази МВС України від 29 серпня 2014 року № 963, № 1720 о/с від 29 серпня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ. Поновлено майора міліції ОСОБА_3 на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області з 30 серпня 2014 року. Зобов'язано Дзержинський міський відділ ГУ МВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2014 року по 7 травня 2015 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 7 травня 2015 року, прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з врахуванням наступного.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 проходив службу в органах МВС України і перед звільненням обіймав посаду начальника сектору дільничних інспекторів міліції Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області.

Наказом МВС України від 29 серпня 2014 року № 963 за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про міліцію" та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 року № 382 (382-91-п) , керуючись ст.ст. 2, 5, 7, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі - Положення).

Цей наказ було реалізовано наказом МВС України № 1720 о/с від 29 серпня 2014 року.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не доведено факт скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, а отже й відсутні підстави для застосування до нього звільнення за п.66 Положення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що беручи на себе зобов'язання не виконувати накази державної влади України, позивач зрадив інтересам служби, підірвав авторитет працівника правоохоронного органу, порушив Присягу працівника органів внутрішніх справ України та сприяв діяльності злочинної організації на території Донецької області, тобто скоїв вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.

Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ регулюються Законом України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII (565-12) (далі - Закон № 565), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (3460-15) (далі - Дисциплінарний статут) та Положенням.

Підстави звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, в тому числі за порушення дисципліни, вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, встановлені пунктами 63-65 Положення.

Пунктами 66 і 67 Положення передбачені підстави звільнення зі служби за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, та за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення.

При цьому, аналіз наведених вище законодавчих приписів дає підстави констатувати, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Так, передумовою звільнення за п. 66 Положення є ретельне службове розслідування й таке звільнення може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Проте, як встановили суди, службове розслідування було проведено 29 серпня 2014 року (за 1 день) на підставі наказу № 889 від цієї ж дати (29 серпня 2014 року) і висновок службового розслідування, затверджений також 29 серпня 2014 року Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_4, щодо співпраці працівників Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області, одним з яких зазначено й позивача, з озброєними ополченцями так званої "ДНР" ґрунтувався на інформації (як вказано в останньому) щодо написання розписки про відмову виконувати закони України.

Письмові пояснення у позивача не відбирались і з висновками службового розслідування він ознайомлений не був, чим порушено процедуру та порядок проведення службового розслідування, так як ненадання права особі, щодо якої проводиться службове розслідування, надати письмові пояснення та ознайомитись з його висновком, позбавило позивача права на належний захист своїх законних прав та інтересів.

Матеріали службового розслідування (за винятком самого висновку), у тому числі й розписка позивача, суду надані не були, незважаючи на неодноразове їх витребовування.

Після видання у серпні 2014 року спірних наказів про звільнення позивача він продовжував виконувати свої посадові обов'язки і не знав про існування вказаних наказів до грудня 2014 року, коли керівництвом Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області його не було допущено до робочого місця.

Крім того, після видання наказів про звільнення позивача, Дзержинський МВ ГУМВС України в Донецькій області провів інше службове розслідування за фактом додаткової перевірки співробітників Дзержинського МВ, до яких застосовано заходи дисциплінарного впливу - звільнення з ОВС, висновок якого затверджено 2 жовтня 2014 року т.в.о. начальника Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області полковником міліції ОСОБА_5 та в якому зазначено, що позивач за період служби зарекомендував себе з позитивного боку, сумлінно виконував свої функціональні обов'язки та неодноразово проявляв професійні здібності.

Додатковою перевіркою було встановлено, що 22 травня 2014 року озброєними представниками ДНР була захоплена адміністративна будівля Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області, проте, весь особовий склад відмовився співпрацювати з членами вказаної організації.

8 липня 2014 року адміністративна будівля Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області повторно була захоплена озброєними особами ДНР і під час її захоплення співробітники Дзержинського МВ, які не мали при собі зброї (у період з кінця квітня 2014 року до 22 травня 2014 року вся вогнепальна зброя за наказом керівництва ГУМВС України в Донецькій області була вивезена з приміщення адміністративної будівлі відділу), не могли чинити опір та, як наслідок, були позбавлені волі і під погрозами застосування зброї поміщені у камери ізолятору тимчасового утримання, а особи, які здійснили захоплення відділу, вимагали від них письмової згоди на співпрацю з ДНР, погрожуючи (у разі відмови від такої співпраці) фізичною розправою як самим співробітникам відділу, так і їх родичам.

ОСОБА_5 разом з іншими співробітниками відділу під загрозою фізичної розправи над ними та їх рідними написав розписку про відмову виконувати "накази Києва". При цьому, як пояснив позивач, він усвідомлював, що зазначена розписка не має юридичної сили, не створює для нього зобов'язань і ніяких наказів керівництва ДНР він не збирався виконувати.

В подальшому, позивач продовжував виконувати свої обов'язки, співпраці з ДНР не здійснював, присяги на вірність зазначеній організації не складав.

Відповідно до довідки Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 14 квітня 2015 року № 5674 по кримінальному провадженню № 12014050220001124 від 9 липня 2014 року ніхто з співробітників не покривав терористів, хоча до них застосовувалась погроза фізичною розправою й після звільнення з заручників жоден із працівників міліції не виконав умов терористів, не перейшов на їхній бік, не взяв зброї до рук та не став на шлях протидії законній владі на території України, а незважаючи на особисту небезпеку та велику психологічну травму продовжували виходити на роботу та виконувати свої обов'язки і функції, що свідчить про їх вірність Присязі працівника ОВС.

Відповідачами при звільненні позивача та за відсутності беззаперечних доказів вчинення ним дій, які дискредитують звання рядового і начальницького складу, порушено необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані застосовані заходи впливу.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність відповідачами факту вчинення позивачем дій, що дискредитують звання рядового і начальницького складу ОВС, накази МВС України в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а позивач - поновленню на службі зі стягненням грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

За таких обставин судом апеляційної інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи, у зв`язку з чим його рішення підлягає скасуванню.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року скасувати, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 7 травня 2015 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.