У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 червня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.I., Сеніна Ю.Л., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про поділ господарських споруд,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2003 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до
ОСОБА_2про поділ господарських споруд.
Зазначав, що відповідно до договору дарування від 2 квітня
1988 року він є власником 1/3 частини будинку з відповідною
частиною надвірних споруд, що знаходяться АДРЕСА_1.
Власником інших 2/3 частин будинку з відповідною частиною
надвірних споруд є ОСОБА_2.
Посилаючись на те, що між ними виник спір щодо користування
надвірними спорудами, просив провести їх поділ в натурі.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від
26 грудня 2003 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені: проведено
поділ надвірних споруд, розташованих у АДРЕСА_1, - виділено у
власність ОСОБА_1 погріб під літерою "Д", вартістю 334 грн. та
сарай під літерою "Б", вартістю 378 грн., у власність ОСОБА_2
виділений сарай під літерою "В", вартістю 985 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2146 грн. грошової
компенсації.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 150 грн. понесених
витрат на проведення експертизи та 51 грн. державного мита.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 6 травня
2004 року рішення Чигиринського районного суду Черкаської області
від 26 грудня 2003 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким
в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, стягнуто з
ОСОБА_2на користь ОСОБА_1 150 грн. понесених витрат на проведення
експертизи.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у
справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами
норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та проводячи поділ
спірних господарських споруд, суд першої інстанції виходив з факту
добровільного поділу жилого будинку між сторонами, порядку
користування надвірними спорудами, який склався на протязі певного
періоду часу та вартості цих споруд.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи
ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог, суд апеляційної
інстанції вважав, що між колишніми співвласниками був встановлений
порядок користування жилим будинком і господарськими спорудами і
він є обов'язковим для позивача, який придбав відповідну частку у
спільній власності на жилий будинок.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
За змістом ст. 115 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року) кожний з
учасників спільної часткової власності має право вимагати
виділення своєї частки із спільного майна.
Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом
будь-кого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо без
нерозмірної шкоди для його господарського призначення.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до договору
дарування від 2 квітня 1988 року є власником 1/3 частини будинку
у АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних споруд.
Власником інших 2/3 частин будинку, з відповідною частиною
надвірних споруд є ОСОБА_2.
Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 4 жовтня 1991 року N 7 "Про практику застосування судами
законодавства, що регулює право приватної власності громадян на
жилий будинок" різні господарські будівлі (літні кухні, сараї
тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле.
Тому при відчуженні жилого будинку вони переходять до нового
власника разом з будинком, якщо при укладенні договору про
відчуження не було обумовлено їх знесення або перенос попереднім
власником.
Вирішуючи спір, суду першої інстанції зазначені вимоги закону
не врахував та провів поділ господарських споруд без поділу жилого
будинку, не дивлячись на те, що підсобні будівлі складають з
будинком єдине ціле.
Не можна визнати і обгрунтованим висновок апеляційного суду
про те, що на момент укладення договору дарування фактично був
визначений порядок користування жилим будинком і господарськими
спорудами, а також земельною ділянкою, який є обов'язковим для
позивача, що придбав відповідну частку у спільній власності на
будинок, оскільки такий висновок не грунтується на зібраних
доказах і вимогах закону.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають
скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від
26 грудня 2003 року та рішення апеляційного суду Черкаської
області від 6 травня 2004 року скасувати, а справу передати на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Л.I. Охрімчук
Ю.Л. Сенін