6-19333св08 Про визнання недійсним договорів дарування та стягнення матеріальної і моральної шкоди - 17.11.2008 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договорів дарування та стягнення матеріальної і моральної шкоди, за касаційною скаргою скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6 мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 21 березня 2002 року він подарував відповідачу ОСОБА_2. 1/2 частину нежитлової будівлі, що розташована в АДРЕСА_1, якою він володів на праві власності спільно з ОСОБА_5 Цей договір дарування ним був вчинений з огляду на домовленість з обдарованим ОСОБА_2. про тимчасовий характер володіння останнім вказаним майном. ОСОБА_2. за домовленістю був зобов'язаний повернути це майно в такому ж порядку протягом певного часу позивачу. Таким чином позивач вважав, що даний договір був укладений без наміру створити юридичні наслідки, а ОСОБА_2., не являючись реальним власником спірного майна, в силу обману, 2.07.2002 року уклав договір дарування з ОСОБА_3, а той в свою чергу, з тих самих мотивів, 6.08.2002 року подарував вказане майно ОСОБА_4

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 лютого 2008 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з даним позовом. Визнано недійсними договір дарування серії АЕР № 288149 від 21 березня 2002 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. щодо 1/2 частини приміщення по АДРЕСА_1. Визнано недійсним договір дарування від 2 липня 2002 року укладений між ОСОБА_2. та ОСОБА_3 щодо 1/2 частини приміщення по АДРЕСА_1. Визнано недійсним договір дарування від 6 серпня 2002 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо 1/2 частини приміщення по АДРЕСА_1. Визнано недійсним договір дарування укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 щодо 1/2 частини приміщення по АДРЕСА_1.

Судом повернуто у власність ОСОБА_1 1/2 частину нежитлового приміщення, що в цілому складається з 454,8 м. кв. по АДРЕСА_1. В решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2008 року вищезазначене рішення суду першої інстанції скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2007 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та рахунки ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасовано.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути лише неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтями 338- 341 ЦПК України передбачено випадки, в яких рішення суду скасовується.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального й процесуального права, а отже, відсутні підстави для скасування постановлених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.