У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Костенко А.В., Прокопчука Ю.В.,
Лященко Н.П., Пшонки М.П.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, відділу у справах громадянства,
імміграції та реєстрації фізичних осіб Голосіївського РУ ГУ МВС
України в місті Києві, товариства з обмеженою відповідальністю
"Будинок сувенірів", треті особи: приватні нотаріуси Київського
міського нотаріального округу: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання
договорів купівлі - продажу квартир недійсними в частині покупця,
визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного
володіння, скасування реєстрації, виселення та усунення перешкод у
здійсненні права власності, за касаційними скаргами ОСОБА_1та
ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду
м. Києва від 29 листопада 2006 року та ухвалу Апеляційного
суду м. Києва від 18 січня 2007 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2004 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вищезазначеним
позовом, посилаючись на те, що він є засновником та генеральним
директором ТОВ "IНФОРМАЦIЯ_1" і головою наглядової ради
IНФОРМАЦIЯ_2. З метою збільшення статутного фонду засновниками
товариств і акціонерами було прийнято рішення про придбання
позивачем квартир для внесення їх до статутного фонду страхової
компанії. Щоб не порушувати співвідношення часток у капіталі між
засновниками та для найбільш ефективного використання даного
активу, за погодженням з іншими засновниками він надав доручення
ОСОБА_2, який на той час працював у компанії водієм, на
оформлення на ім'я останнього договору купівлі-продажу
АДРЕСА_1Згідно з домовленістю відповідач після оформлення
зазначеного договору повинен був надати йому довіреність на право
управління та розпоряджання цим майном. 28 жовтня 2000 року між
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про надання
інформаційно-правових послуг з питань придбання спірного жилого
приміщення, згідно з яким він передав останньому в якості завдатку
суму, еквівалентну 2 000 доларів США, і повідомив, що квартира за
його дорученням буде тимчасово оформлена на ОСОБА_2 При цьому між
ним і ОСОБА_3 досягнута домовленість про розрахунок за цю квартиру
з частковою відстрочкою платежу, про що складено розписку, а 16
листопада 2000 року укладено договір купівлі-продажу, в якому
покупцем спірної квартири зазначено ОСОБА_2 18 травня 2000 року
ОСОБА_2 за його дорученням уклав договір купівлі-продажі
АДРЕСА_2, за яким останній сплатив ОСОБА_4 106 000 грн., а в
подальшому видав на його ім'я доручення на право управління та
розпоряджання спірними квартирами. Оскільки він є власником
спірних квартир, а відповідач не належним чином виконав договір
доручення і незаконно привласнив квартири, просив визнати
недійсними у частині покупця договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 та
договір купівлі-продажі АДРЕСА_2.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29
листопада 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду
м. Києва від
18 січня 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ставиться питання про
скасування судових рішень з підстав порушення норм матеріального
та процесуального права.
Касаційні скарги підлягають задоволення з таких підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з передачею
справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності
будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не
повідомлених про час і місце судового засідання.
Районним судом справа розглянута без участі відповідача
ОСОБА_4, яка взагалі не повідомлялася про час і місце
судового засідання.
Апеляційним судом справа розглянута за відсутності
відповідачів: ОСОБА_4 і ОСОБА_3 - та його представника, ОСОБА_5,
за умови, що повідомлення ОСОБА_4 про розгляд справи 18 січня 2007
року взагалі не направлялося, а ОСОБА_3 та ОСОБА_5 повідомлення
направлені на інші адреси й ними не отримані. Так, адреса місця
проживання відповідача ОСОБА_3 указана ним: АДРЕСА_3
АДРЕСА_3, і ця адреса зазначена на аркушах т. 2 - 1, 3, 5,
16, т. 3 - 32, 112, 113, 114, 151, а повідомлення йому направлено
на адресу: АДРЕСА_4(т.3 а.с. 200).
Адресою проживання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 є :
АДРЕСА_5 (т. 2 а.с. 3, 7, 16), а повідомлення направлено за
адресою : АДРЕСА_6
АДРЕСА_6 (т. 3 а.с. 200).
Розглянувши справу з такими порушеннями, суди допустили
неправильне її вирішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 грунтувалися на
тому, що спірні квартири були придбані для нього, за його кошти,
але за згодою ОСОБА_2 на його ім'я, за умови, що реальним
власником (володільцем, розпорядником) за виданим ОСОБА_2
дорученням від
4 грудня 2000 року залишався він - ОСОБА_1 I відповідно до
цього доручення мав право розпорядитися оформленими на ОСОБА_2
квартирами та фактично за таких умов здійснював права й обов'язки
власника квартир. Ним було відремонтовано та умебльовано АДРЕСА_2
організовано ремонт і обладнання АДРЕСА_1 Він же здавав цю
квартиру в оренду з оформленням цих угод на ОСОБА_2
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, районний суд, з
яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач
ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності й ним не доведено, що
спірні квартири придбані саме за його кошти й для нього та що за
його кошти проведено ремонт і умеблювання та оснащення цих
квартир.
З таким висновком погодитися не можна, оскільки його зроблено
з порушенням вимог ст.ст 61, 212, 215 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
зокрема, щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, яке грунтується на всебічному, повному, об'єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів з
урахуванням їх достатності, взаємозв'язку доказів у їх сукупності;
що доказування не може грунтуватися на припущеннях, а рішення
повинно бути законним і обгрунтованим та стосуватися питань,
визначених ст. 214 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
.
Висновок суду про пропуск позивачем строку позовної давності
грунтується на припущенні. Вважаючи за достовірне те, що офіційно
ОСОБА_1 дізнався в жовтні 2003 року про скасування ОСОБА_2
доручення на розпоряджання спірними квартирами, суд зробив
висновок, що позивачем строк пропущено, оскільки не виключається
можливість того, що позивачу раніше було відомо про скасування
відповідачем ОСОБА_2 довіреності.
Не з'ясовано судом і не дано оцінки доводам позивача про те,
чому відповідач ОСОБА_2 скасував доручення та не повідомив його
про це письмово й чому він повторно видав йому доручення в серпні
2003 року.
Судом не дано оцінки доказам позивача про те, що до червня
2003 року відносини між позивачем та ОСОБА_2 були партнерськими,
вони разом займалися підприємницькою діяльністю, у тому числі з
використанням спірної АДРЕСА_1за участю відповідача - ТОВ "Будинок
сувенірів". Давши оцінку поясненням представника ОСОБА_3 про те,
що позивач ОСОБА_1 виступив платником за договором купівлі -
продажу АДРЕСА_1, суд не зробив висновку щодо пояснень самого
відповідача ОСОБА_3 із цього питання.
Наведені порушення призвели до неправильного вирішення
справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з підстав,
передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, з направленням
справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційні скарги ОСОБА_1та ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29
листопада 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18
січня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: А.В. Костенко
Н.П. Лященко
Ю.В. Прокопчук
М.П. Пшонка