У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.I.,
Сеніна Ю.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до
ОСОБА_2про стягнення боргу за договорами позики та відшкодування
шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2на рішення Шевченківського
районного суду м. Львова від 11 квітня 2006 року та рішення
Апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2006 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення
боргу за договорами позики та відшкодування шкоди.
Зазначала, що позивач неодноразово брав у неї в борг грошові
суми, а саме: 8.12.2000 р. - 4000 грн., 22.01.2001 р. - 11000
грн., 6.02.2001 р. - 14000 грн., 17.04.2001 р. - 66000 грн. та
6.05.2001 р. - 61000 грн., про що написав відповідні розписки.
Частину боргу в сумі 10000 грн. відповідачем погашено, а решту
боргу ОСОБА_2 добровільно повертати відмовився.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на
її користь суму боргу за договорами позики з урахуванням 3 %
річних з простроченої суми, процентів від суми позики на рівні
облікової ставки НБУ, індексу інфляції та відшкодувати моральну
шкоду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від
11.04.2006 р. позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на
користь ОСОБА_1 132875 грн. боргу за договорами позики, 7972
грн. - 3 % річних за прострочення боргу, 15249 грн. процентів
від суми позики на рівні облікової ставки НБУ, 30028 грн. позики з
врахуванням розміру інфляції, 1000 грн. моральної шкоди та судові
витрати.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 26.06.2006
р. рішення місцевого суду в частині задоволення вимоги позивачки
про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій
частині нове рішення про відмову в позовній вимозі. В решті
рішення суду першої інстанції залишено без змін.
В обгрунтування касаційної скарги відповідач посилається на
неправильне застосування судами норм матеріального права та
порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить
питання про скасування судових рішень та направлення справи на
новий розгляд.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
-
рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Згідно вимог ст. 214 цього Кодексу - під час ухвалення
рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і
заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної
давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та
докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених
обставин.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що
відповідачем не виконані взяті зобов'язання за договорами позики
та не повернуті за вимогою позивачки отримані у борг грошові суми.
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення вимог
про відшкодування моральної шкоди та відмовляючи у цій позовній
вимозі, апеляційний суд виходив з того, що правові підстави для
покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню моральної
шкоди у цих правовідносинах відсутні.
Однак висновки судів щодо обставин укладення договорів позики
зроблені з порушенням норм процесуального права, які призвели до
неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
кожна
сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків,
встановлених статтею 61 цього Кодексу.
В обгрунтування свого позову ОСОБА_1 посилалась на те, що за
договорами позики відповідачу передавались у борг грошові суми у
національній валюті.
Проте із розписок від 22.01.2001 р. та від 6.02.2001 р. (а.с.
38, 39) вбачається, що предметом позики виступала іноземна валюта,
а саме долари США. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних
вимог про стягнення боргу за договорами позики від 22.01.2001 р.
та від 6.02.2001 р. з урахуванням 3 % річних з простроченої суми,
процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ та індексу
інфляції, місцевий суд помилково виходив з того, що на спірні
правовідносини поширюється правило ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р. щодо можливості застосування таких штрафних санкцій, яке
стосується національної грошової одиниці - гривні.
Згідно ч. 1 ст. 173 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
- якщо в зобов'язанні
беруть участь кілька боржників, то кожний з боржників повинен
виконати зобов'язання в рівній частці з іншими, якщо інше не
випливає з закону або договору.
З боргової розписки від 6.05.2001 р. (а.с. 36) вбачається, що
грошова сума в борг була позичена ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3, тобто
особою, яка до участі в справі судом не залучалась.
Крім того, вирішуючи справу, місцевий суд застосував
норми ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
2003 р., що набрав чинності з
1.01.2004 р., не з'ясувавши часу настання вимоги за кожним з
укладених договорів позики.
Згідно п. 4 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
2003 р. - Цивільний кодекс ( 435-15 ) (435-15)
України
( 435-15 ) (435-15)
застосовується до цивільних відносин, що виникли
після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які
виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України
( 435-15 ) (435-15)
, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і
обов'язків, що виникли або продовжують існувати після
набрання ним чинності.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини
виникли у 2000-2001 роках, тобто до набрання 1.01.2004 р.
чинності ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
2003 р.
Згідно вимог ст.ст. 71, 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р.
загальний строк позовної давності для звернення до суду за
захистом порушеного права встановлено в 3 роки, а закінчення
строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для
відмови в позові.
З тексту розписки від 8.12.2000 р. вбачається, що ОСОБА_2
зобов'язався повернути борг до 19.12.2000 р., а тому місцевий суд
з урахуванням часу пред'явлення позову в березні 2006 р. не
вирішив питання про наявність чи відсутність підстав для
поновлення пропущеного строку позовної давності за вимогою про
стягнення боргу за цим договором позики.
Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, на зазначені обставини уваги не звернув та належним
чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідача.
За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення в частині
стягнення сум за договорами позики не можна визнати законними і
обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав,
передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, з передачею
справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11
квітня 2006 року та рішення Апеляційного суду Львівської області
від 26 червня 2006 року в частині вирішення позовних вимог про
стягнення боргу за договорами позики скасувати, а справу в цій
частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті рішення апеляційного суду залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду України:
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Л.I. Охрімчук
Ю.Л. Сенін