Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого:   Яреми А.Г.

Суддів:  Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.I., Романюка Я.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про виселення,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення з АДРЕСА_1 Свої вимоги обгрунтовувала тим, що спірна однокімнатна квартира була передана їй, відповідачу та їх сину у приватну власність 25 серпня 2005 року. Оскільки шлюб між нею і відповідачем 16 березня 2006 року було розірвано і відповідач 11 січня 2006 року добровільно на виконання мирової угоди подарував належну йому  1/3 частину спірної квартири їх неповнолітньому сину, але продовжує проживати у квартирі, перешкоджаючи їй та сину нормально користуватись квартирою та створює умови, неможливі для сумісного проживання,  ОСОБА_1 просила виселити відповідача ОСОБА_2 без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Южноукраїнського міського суду від 18 жовтня 2006 року ОСОБА_1 в задоволенні позову про виселення ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 12 грудня 2006 року рішення Южноукраїнського міського суду від 18 жовтня 2006 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено. ОСОБА_2 виселено з АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга  підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив із того, що право користування відповідача спірним жилим приміщенням випливало з його права власності на частину квартири і не було пов'язано з членством у сім'ї власника, а оскільки його право власності на частину квартири припинилось у зв'язку з відчуженням належної йому частки, то відповідач може бути виселений з підстав ст.98 ЖК України як тимчасовий жилець.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Судом встановлено, що спірна квартира була передана у спільну  власність сторонам та їх неповнолітньому сину органом приватизації Южноукраїнського міськвиконкому 25 серпня 2005 року на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) . Тобто право власності на частину квартири згідно згаданого Закону виникло у відповідача з права проживання у квартирі. Та обставина, що відповідач подарував належну йому частку своєму синові, не означає, що він автоматично став тимчасовим жильцем.

Згідно зі ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником не позбавляє колишніх членів сім'ї права користування займаним приміщенням.

Суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що відповідач являється бувшим членом сім'ї власників квартири і тому міг бути виселений лише на підставі ст.ст.9, 157 ЖК України у випадках, передбачених ч.1 ст.116 ЖК України, чи в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

А оскільки в ході розгляду справи не встановлено, що відповідач створював умови, не можливі для спільного проживання, як це стверджувала позивач і передбачено ч.1 ст.116 ЖК України, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в задоволенні позову про виселення ОСОБА_2 з квартири без надання іншого жилого приміщення.

Враховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2задовольнити .

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 12 грудня 2006 (rs378090) року скасувати і залишити в силі рішення Южноукраїнського міського суду від 18 жовтня 2006 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.