6-7063сво07 Про визнання права власності на частку в статутному фонді телерадіокомпанії - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні скаргу ОСОБА_1про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами ухвали Верховного Суду України від 28 лютого 2007 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2006 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, третя особа - іноземне підприємство "Інтер-Медіа" (далі - ІП "Інтер-Медіа"), про визнання права власності на частку в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" (далі - ТОВ "ТРК "Студія 1+1") у розмірі 70 відсотків статутного фонду,

У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на частку в статутному фонді ТОВ "ТРК "Студія 1+1" у розмірі 70 відсотків статутного фонду.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 21 червня 2005 року в м. Женеві він та учасник ТОВ "ТРК "Студія 1+1" ОСОБА_2, якому належить 70 відсотків статутного фонду товариства домовилися щодо всіх істотних умов договору про продаж йому ОСОБА_2 цієї частки за 70 млн. доларів США. Для виконання вказаного договору вони одержали письмову згоду іншого учасника ТОВ "ТРК "Студія 1+1" - ІП "Інтер-Медіа", якому належить 30 відсотків статутного фонду товариства, на продаж ОСОБА_2 своєї частки. На виконання цієї угоди він - ОСОБА_1 - вніс на депозит приватного нотаріуса аванс у розмірі 10 100 000 грн., що на той час дорівнювало 2 млн. доларів США. Решту грошей за домовленістю позивач повинен був сплатити ОСОБА_2 після звернення останнього до товариства з належно оформленою заявою про вихід із ТОВ "ТРК "Студія 1+1", внесення змін щодо складу учасників товариства в статутних документах ТОВ "ТРК "Студія 1+1" та реєстрації цих змін у статутних документах товариства.

Оскільки ОСОБА_2 відмовився від виконання свого обов'язку, позивач просив на підставі ст. ст. 11, 13, 15, 16, 202, 509, 525, 526, 530, 537, 638, 639, 662 ЦК України визнати за ним право власності на частку в статутному фонді ТОВ "ТРК "Студія 1+1" у розмірі 70 відсотків статутного фонду, зобов'язати ТОВ "ТРК "Студія 1+1" внести зміни до статутних документів товариства та зобов'язати державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб відомості щодо зміни учасників товариства.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 серпня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено. За позивачем визнано право власності на 70 відсотків частки в статутному фонді ТОВ "ТРК "Студія 1+1".

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2006 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 серпня 2006 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 28 лютого 2007 року рішення апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2006 року залишено без зміни.

У березні 2007 року до Верховного Суду України надійшла скарга ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 28 лютого 2007 року у зв'язку з винятковими обставинами з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного і того ж положення процесуального закону, а саме: ч. 1 ст. 26, ст. 42, ч. 1 ст. 44, ч.ч. 1-5 ст. 74, пп. 1, 3 ч. 1 ст. 338 ЦПК України - та положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року (далі - Конвенція).

У скарзі, зокрема, указується на те, що відповідно до ст. ст. 26, 27, 44 ЦПК України представники сторін є особами, які беруть участь у справі, і кожен з них користується правами, наданими таким особам, у тому числі правом на одержання повідомлення про день, час і місце розгляду справи у спосіб, передбачений ст. ст. 74- 76 ЦПК України.

Розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання є відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 338 ЦПК України підставою для обов'язкового скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд.

У скарзі також зазначається, що в період з 25 жовтня 2006 року до 25 листопада 2006 року, у тому числі в день постановлення апеляційним судом рішення - 31 жовтня 2006 року, представництво інтересів ОСОБА_2 в апеляційному суді в порушення вимог ст. ст. 38, 42, ч. 1 ст. 44 ЦПК України здійснював ОСОБА_3, строк повноважень якого закінчився 24 жовтня 2006 року, ці повноваження не були підтверджені діючою довіреністю чи усною заявою відповідача, оскільки справа розглядалась у його відсутність.

Крім того, скаржник вважає, що справа апеляційним судом розглянута неповноважним судом у зв'язку з безпідставною зміною його складу з порушенням процесуальних норм права, а тому Верховний Суд України, постановляючи ухвалу про залишення без зміни рішення апеляційного суду, ухвалене з порушенням зазначених процесуальних норм, відступив від сформованої практики застосування цих норм, про що свідчать долучені до скарги копії ухвал Верховного Суду України.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив на підставі ст. ст. 354, 358, 359 ЦПК України постановити ухвалу про скасування ухвали Верховного Суду України від 28 лютого 2007 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2006 року й направити справу на новий розгляд у суд апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того ж положення закону.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відхиляючи відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив із відсутності передбачених ст. 338 ЦПК України підстав для скасування рішення суду та передачі справи на новий розгляд.

При цьому суд касаційної інстанції виходив із дотримання апеляційним судом норм процесуального закону щодо належного повідомлення позивача та його представників про день, час і місце розгляду справи, а інші процесуальні порушення згідно із ч. 2 ст. 337 ЦПК України не можуть бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого судового рішення.

З підстав, зазначених в ухвалі Верховного Суду України від 28 лютого 2007 року слід зробити висновок про належне повідомлення учасників процесу, зокрема ОСОБА_1 та його представників ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - про день, час і місце розгляду справи апеляційним судом.

При цьому відповідно до ч. 7 ст. 8 ЦПК України за аналогією слід виходити з того, що вручення судової повістки одному з представників сторони вважається врученням повістки іншим його представникам (ч. 5 ст. 76 ЦПК України).

Що стосується доводів скарги про порушення процесуальних норм права при здійсненні ОСОБА_3 процесуального представництва ОСОБА_2 в апеляційному суді при відсутності в нього повноважень та при зміні складу суду, то згідно з ч. 1 ст. 338 ЦПК України ці порушення не є безумовною підставою для скасування рішення суду та передачі справи на новий розгляд.

Відповідно ж до ч. 2 ст. 338 ЦПК України інші, крім передбачених у ч. 1 цієї статті, випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише за умови, що ці порушення призвели до неправильного вирішення справи.