У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Костенка А.В., Прокопчука Ю.В.,
Лященко Н.П., Пшонки М.П.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про визнання права особистої власності, визнання майна
спільним майном подружжя, відшкодування матеріальної та моральної
шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення
порядку користування квартирою, поділ майна, за касаційною скаргою
ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 5
лютого 2004 року та рішення апеляційного суду Тернопільської
області від 16 липня 2004 року,
в с т а н о в и л а :
У травні 2003 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вищевказаним
позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 придбана за його
особисті кошти, а саме: кошти, виручені від продажу належної йому
квартири АДРЕСА_2, і кошти отримані за договором позики від брата.
Просив усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом
виселення, визнання спірної квартири його особистою власністю.
У ході судового розгляду позивач відмовився від позовних
вимог у частині усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом
виселення відповідачки, дана відмова прийнята судом.
У вересні 2003 року ОСОБА_1 доповнив позовні вимоги та просив
визнати власністю подружжя квартиру АДРЕСА_3, посилаючись на те,
що під час шлюбу вони з відповідачкою провели добудову цієї
квартири, зробили ремонт в ній, цим самим збільшивши цінність
квартири. Просив стягнути з відповідачки на його користь грошову
компенсацію за належну йому 1/2 частину вказаної квартири, а також
1250 грн. - вартість пошкодженого майна, посилаючись на те, що
відповідачка знищила його особисті речі, і 2000 грн. на
відшкодування моральної шкоди.
У липні 2003 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною
позовною заявою про поділ майна подружжя, виділення їй у натурі
1/2 частини квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що спірна
квартира є власністю подружжя.
У жовтні 2003 року ОСОБА_2 доповнила свої позовні вимоги та
просила визнати право власності за неповнолітньою дочкою на частку
40,7 % у квартирі АДРЕСА_1, а за кожним з подружжя - по 29,7%;
установити порядок користування квартирою, виділивши їй з дочкою
кімнату площею 19 кв.м, відповідачу - кімнату площею 10,4 кв.м,
решту приміщення квартири залишити в спільному користуванні;
вселити їх у дану квартиру, посилаючись на те, що цю квартиру
придбано за гроші, виручені від продажу квартири АДРЕСА_2,
співвласниками якої були ОСОБА_1 та їхня неповнолітня дочка -
ОСОБА_3.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 5 лютого
2004 року позов задоволено частково. З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
стягнуто грошову компенсацію, кошти в сумі 3 478 грн. 75 коп. за
належну їй 1\4 частину квартири АДРЕСА_1. У решті позовних вимог
ОСОБА_1 відмовлено. У зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 16
липня 2004 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення
з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за належну їй частку в спільному
майні подружжя 3 478 грн. 75 коп. скасовано та в цій частині
ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
11 000 грн. грошової компенсації за належну їй частку в квартирі
АДРЕСА_1. У решті - рішення суду першої інстанції залишено без
зміни.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові
рішення в частині спору за квартиру АДРЕСА_1 та направити справу
на новий розгляд в іншому складі суду з підстав порушення судами
норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 202, 202-1 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, який діяв на час ухвалення оскаржуваних судових рішень,
рішення суду має бути законним, обгрунтованим та стосуватися
питань наявності обставин (фактів), якими обгрунтовувались вимоги
і заперечення та якими доказами вони підтверджуються,
правовідносин, зумовлених встановленими фактами, і правової норми,
яка регулює ці правовідносини.
Ухвалені судові рішення не відповідають цим вимогам.
У позовній заяві (а.с. 75) ОСОБА_2 просила визнати за нею та
неповнолітньою дочкою право власності на 70, 35% квартири
АДРЕСА_1, а за ОСОБА_1 на 29, 7% цієї квартири, посилаючись на те,
що ця квартира придбана за кошти, виручені від належної на праві
спільної сумісної власності ОСОБА_1 та їхній дочці, ОСОБА_3,
квартири АДРЕСА_2, та їхні з позивачем спільні кошти.
Як позивач ОСОБА_1, так і відповідачка ОСОБА_2 посилалися на
те, що отримані від покупця, після продажу належної позивачу та
дочці квартири, 120 294717 крб. повністю вкладені в придбану 24
жовтня 1995 року за 200 000 000 крб. спірну квартиру.
З наявних у справі копій договорів та розпорядження
виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 458 від 25
жовтня 1995 року видно, що орган опіки і піклування дав згоду на
продаж належної неповнолітній дочці сторін 1/2 частини квартири,
на наступний день після оформлення договору купівлі спірної
квартири (а.с. 27) вона була прописана в спірну квартиру та
проживала в ній. Проте суди цих обставин не дослідили та не дали
їм оцінки й відмовили у визнанні за неповнолітньою права власності
на частку спірної квартири тільки з підстав неоспорення нею
договору купівлі-продажу, не з'ясувавши відношення її представника
до можливості такої вимоги.
Апеляційний суд виходив із того, що 9/10 часток спірної
квартири належить на праві власності ОСОБА_1, оскільки вона
придбана за виручені від продажу квартири АДРЕСА_2 кошти (половина
з яких належала неповнолітній дочці) та 4 000 доларів США,
отриманих у борг. Проте судами не з'ясовано, яку суму в доларовому
еквіваленті складала на час придбання спірної квартири різниця між
сумою, сплаченою за спірну квартиру, та сумою, вирученою від
продажу попередньої, з огляду на те, що в позовній заяві позивач
зазначив доларовий еквівалент вартості придбаної квартири - 1 350
доларів.
3 копії договору купівлі-продажу спірної квартири (а.с.7)
видно, що вона є трикімнатною. Проте суди без оспорення цієї
обставини вирішили спір щодо вказаної квартири як двокімнатної.
З урахуванням наведеного та взаємозв'язку всіх вимог сторін
щодо квартири АДРЕСА_1, судові рішення підлягають частковому
скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої
інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 5 лютого 2004
року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 16
липня 2004 року в частині спору щодо квартири АДРЕСА_1 скасувати,
а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: А.В. Костенко
Н.П. Лященко
Ю.В. Прокопчук
М.П. Пшонк а