Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до малого приватного підприємства (далі - МПП) "Фенікс", товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Сільськогосподарське науково-виробниче підприємство "Ефірмасло" про витребування майна із чужого незаконного володіння, стягнення орендної плати та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 2007 року,

У грудні 2006 року ОСОБА_1 пред'явив у суді позов до МПП "Фенікс", ТОВ "Сільськогосподарське науково-виробниче підприємство "Ефірмасло" про витребування майна із чужого незаконного володіння, стягнення орендної плати та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що йому на праві приватної власності належить автомобіль УАЗ 3741-01, 1985 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

На підставі договору оренди від 3 січня 2000 року передав зазначений автомобіль в оренду МПП "Фенікс" строком на два роки до 3 січня 2002 року.

Відповідно до договору оренди від 1 квітня 2002 року він передав автомобіль в оренду ТОВ "Сільськогосподарське науково-виробниче підприємство "Ефірмасло". За умовами договору товариство повинно сплачувати йому орендну плату в розмірі 250 грн. на місяць, проте свої зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за період з 1 квітня 2002 року до 1 грудня 2006 року в розмірі 13 750 грн.

У 2005 році він звернувся до товариства з проханням повернути автомобіль, але останнє відмовилося в добровільному порядку повернути майно та сплатити орендні платежі, чим спричинило йому моральні страждання.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив витребувати в ТОВ "Сільськогосподарське науково-виробниче підприємство "Ефірмасло" зазначений автомобіль, стягнути з нього заборгованість з орендної плати в розмірі 13 750 грн., 10 тис. грн. моральної шкоди, судові витрати та вартість оцінки автомобіля в розмірі 126 грн.

Рішенням Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 28 лютого 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 2007 року рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння скасовано та в цій частині позов задоволено: зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 автомобіль УАЗ-3741-01, 1985 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, а в разі його відсутності стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість автомобіля в розмірі 6 878 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 51 грн. витрат на оплату судового збору, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 126 грн. витрат на проведення експертизи; у решті - рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і справу передати на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

На порушення вимог ст. 316 ЦПК України рішення апеляційного суду не містить норми матеріального права, на підставі якої ним вирішено спір і зобов'язано ОСОБА_2 повернути позивачу автомобіль.

Суд належним чином не встановив характер правовідносин, що виникли між сторонами, та норми права, якими вони регулюються, а відтак дійшов суперечливих висновків.

Так, зазначивши про встановлення факту сплати орендної плати за спірний автомобіль за 2002-2004 роки, суд зазначив, що дія договору оренди закінчилась у квітні 2003 року, не вказавши будь-яких мотивів такому висновку.

Відповідно до ст. ст. 213, 215 ЦПК України рішення у справі може постановлюватися щодо сторін.

Сторонами в цивільному процесі згідно зі ст. 30 ЦПК України є позивач і відповідач.

Проте всупереч зазначеним вимогам закону суд зобов'язав ОСОБА_2 повернути позивачу автомобіль або в разі його відсутності сплатити його вартість, хоча ОСОБА_2 не є стороною у справі.

На порушення вимог ст. 216 ЦПК України суд у рішенні не зазначив, в якій же частині рішення стосується відповідачів.

З огляду на викладене рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим і воно підлягає скасуванню.

Не може залишитися без змін і рішення суду першої інстанції з таких підстав.

Як зазначалось вище, відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони стверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте зазначені вимоги закону залишились поза увагою суду.

Усупереч ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд належним чином не з'ясував підстави заявленого ОСОБА_1 позову.

Посилаючись на те, що між ним і відповідачами було укладено договір оренди спірного автомобіля, саме на умовах цього договору було передано автомобіль, позивач просив витребувати автомобіль із чужого незаконного володіння.

На порушення ст. ст. 212 - 215 ЦПК України суд не вжив заходів для повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін у даних правовідносинах, не перевірив доводів сторін доказами та не дав їм належної правової оцінки.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 28 лютого 2007 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.