У Х В А Л А

                          Iменем України

     4 квітня 2007 року      м. Київ

        Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

                Верховного Суду України в складі:

     головуючого

     Патрюка М.В.,

     суддів:

     Костенка А.В.,

     Прокопчука Ю.В.,

     Лященко Н.П.,

     Пшонки М.П., -

     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом  ОСОБА_1до
ОСОБА_2про визнання правочину недійсним,

                       в с т а н о в и л а:

     У квітні 2004  року  ОСОБА_1  пред'явила  в  суді  позов   до
ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.

     Зазначала, що їй разом з дочкою ОСОБА_3  на  праві  власності
належав АДРЕСА_1

     29 серпня 2002 року між ними та відповідачкою  був  укладений
договір дарування 9/10 частин спірного будинку,  який  посвідчений
державним нотаріусом Першої Дрогобицької нотаріальної контори.

     Зазначена угода була укладена внаслідок збігу тяжких для  них
обставин, зокрема: нужденності,  хвороби,  оскільки  вони  обоє  є
інвалідами другої групи, отримували мінімальну пенсію,  перебували
у  важкому  матеріальному  становищі  та   потребували   постійної
сторонньої допомоги, а відповідачка зобов'язувалась утримувати  їх
і надавати постійну допомогу.

     Відразу після  укладення  угоди  ОСОБА_2  приходила  до  них,
готувала їжу, прибирала  в  будинку,  але  потім  відмовилась  від
взятих на себе зобов'язань.

     Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила визнати
укладений договір недійсним.

     Справа розглядалась судами неодноразово.

     Останнім   рішенням   Дрогобицького    міськрайонного    суду
Львівської області від 16 листопада 2005 року, залишеним без зміни
ухвалою апеляційного суду Львівської області  від  6  лютого  2006
року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

     У касаційній скарзі позивачка просить скасувати  постановлені
судами  рішення, посилаючись на порушення  норм  матеріального  та
процесуального закону, і постановити нове рішення про  задоволення
її вимог.

     Касаційна скарга  підлягає  частковому  задоволенню  з  таких
підстав.

     Відповідно до ст. 213 ЦПК України  ( 1618-15 ) (1618-15)
          рішення  суду
повинно бути законним і обгрунтованим.

     Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного
судочинства, вирішив справу згідно із законом.

     Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і  всебічно
з'ясованих обставин, на які сторони  посилаються  як  на  підставу
своїх вимог і заперечень, підтверджених тими  доказами,  які  були
досліджені в судовому засіданні.

     Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

     Ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не звернули уваги
на роз'яснення, що містяться в п. 2 постанови  Пленуму  Верховного
Суду України від 28 квітня 1978  року  №  3  ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
          "Про
судову  практику  в  справах  про   визнання   угод   недійсними",
відповідно до яких  угода  може  бути  визнана  недійсною  лише  з
підстав і з наслідками, передбаченими законом.

     Згідно зі  ст. 119 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
         підставами позову,
які відповідно до ст.ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити
без  згоди  позивача,  є  обставини,  якими  останній  обгрунтовує
вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому  в
разі посилання  позивача  не  на  ту  норму  закону,  суд  уточнює
підстави позову й застосовує  норму  закону,  яка  їм  відповідає,
незалежно від згоди на це позивача.

     Однак на порушення зазначених вимог закону суд належним чином
не з'ясував у позивачки підстави заявленого нею позову.

     Відмовляючи в позові, суд керувався  нормами,  які  регулюють
правові наслідки правочину,  який  вчинено  під  впливом  помилки,
обману, проте зазначеними обставинами  позивачка  свої  вимоги  не
обгрунтовувала.

     Крім того, відповідно  до  п.  4  Прикінцевих  та  перехідних
положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
         2004 року положення
зазначеного  Кодексу  застосовуються  до  цивільних  відносин,  що
виникли після набрання ним чинності.

     Щодо цивільних відносин, які  виникли  до  набрання  чинності
Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
        ,   положення  цього  Кодексу
застосовуються  до  тих  прав  і  обов'язків,   що   виникли   або
продовжують існувати після набрання ним чинності.

     Оскільки правовідносини виникли до набрання Кодексом чинності
й не мають продовжуваного характеру, то суд  при  розгляді  справи
повинен  був  керуватися  положеннями  Цивільного   кодексу   УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
         1963 року.

     На  зазначені  порушення  закону  не  звернув  уваги  й   суд
апеляційної інстанції, залишаючи рішення без зміни.

     За цих обставин ухвалені у справі судові  рішення  підлягають
скасуванню з передачею справи на  новий  розгляд  до  суду  першої
інстанції.

     Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України  ( 1618-15 ) (1618-15)
        ,  колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

                         у х в а л и л а:

     Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

     Рішення   Дрогобицького   міськрайонного   суду    Львівської 
області  від 16 листопада 2005 року та  ухвалу  апеляційного  суду 
Львівської  області  від 6 лютого 2006 року скасувати.

     Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

     Ухвала оскарженню не підлягає. 

     Головуючий  М.В. Патрюк

     Судді:   А.В. Костенко

     Н.П. Лященко

     Ю.В. Прокопчук

     М.П. Пшонка