У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Косенка В.Й., Барсукової В.М.,
Балюка М.I., Данчука В.Г.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
житлово-будівельного кооперативу "Хортиця", товариства з обмеженою
відповідальністю "Висота", ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права
власності та усунення перешкод e користуванні квартирою, визнання
недійсними свідоцтва про право власності та рішення правління
житлово-будівельного кооперативу "Хортиця" від 16 липня 1998 року,
визнання дійсним договору НОМЕР_1 купівлі-продажу квартири,
виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського
районного суду м. Запоріжжя від 4 вересня 2003 року й ухвалу
апеляційного суду Запорізької області від 28 квітня 2004 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 1998 року ОСОБА_1звернулася в суд із позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК)
"Хортиця", про визнання права власності на квартиру та усунення
перешкод у користуванні нею. Позивачка просила визнати за нею
право власності на квартиру АДРЕСА_1 й усунути перешкоди у
користуванні цією квартирою шляхом виселення з цієї квартири
ОСОБА_2, ОСОБА_3
У жовтні 2001 року, доповнивши свої позовні вимоги,
ОСОБА_1просила також визнати недійсним свідоцтво про право
власності на спірну квартиру на ім'я ОСОБА_2.
У липні 2002 року позивачка також доповнила свій позов
вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ)
"Висота" про визнання дійсним договору НОМЕР_1 від 21 липня 1997
року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та ТОВ
"Висота", а також вимогами щодо визнання недійсним рішення
розгорнутого засідання правління ЖБК "Хортиця" від 16 липня 1998
року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 4
вересня 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду
Запорізької області від 28 квітня 2004 року, у задоволені позовних
вимог відмовлено.
Не погодившись із указаними судовими рішеннями, ОСОБА_1подала
до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись
на неправильне застосування судами норм матеріального права та
порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові
рішення змінити й задовольнити її позовні вимоги.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню з таких підстав.
Залишаючи рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від
4 вересня 2003 року без зміни, апеляційний суду виходив із того,
що ТОВ "Висота" не є власником спірної квартири, за яку ЖБК
"Хортиця" передав останньому пай без рішення загальних зборів; що
договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між
позивачкою та особою, яка не уповноважена статутом ТОВ "Висота" на
його укладення. Крім того, позивачка не була не була і не є членом
ЖБК "Хортиця".
Як убачається з матеріалів справи, і це підтверджується
відповідними доказам, 10 січня 1996 року між ТОВ "Висота" та ЖБК
"Хортиця" був укладений договір НОМЕР_2 (а.с. 8-9), згідно з якими
ЖБК "Хортиця" у рахунок оплати виконаних будівельних робіт мало
передати ТОВ "Висота" право паю на дві двокімнатні квартири
№№НОМЕР_3, НОМЕР_4. Додатковою угодою НОМЕР_1від 22 травня 1996
року внесено зміни до договору НОМЕР_2: ЖБК "Хортиця" мало
передати ТОВ "Висота" право на трикімнатну квартиру НОМЕР_5
замість квартири № НОМЕР_4. Додаткова угода НОМЕР_1укладена без
рішення загальних зборів ЖБК "Хортиця". Правовстановлюючі
документи на спірну квартиру в ТОВ "Висота" відсутні, тобто
останній не являється її власником. 21 липня 1997 року ТОВ
"Висота" усупереч вимогам ст. ст. 224, 227 ЦК України (1963
( 1540-06 ) (1540-06)
року) уклало договір купівлі-продажу спірної квартири
з позивачкою.
Крім того, договір укладений від імені ТОВ "Висота" особою,
яка не уповноважена на його укладення. ОСОБА_1відповідно до вимог
Уставу ЖБК "Хортиця", п. 13 ст. 60 Типового статуту ЖБК і ст. ст.
133, 141 ЖК України не надала доказів про сплату паю в ЖБК
"Хортиця" за спірну квартиру, про прийняття її в члени ЖБК
"Хортиця" та виділення їй квартири НОМЕР_5 у буднику АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, апеляційний суд обгрунтовано погодився
з рішенням суду першої інстанції та залишив його без зміни.
Установлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судові
рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та
процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не
спростовують.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
підставами
касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм
матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не
дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального
або процесуального права, а отже, відсутні підстави для скасування
постановлених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне
відхилити касаційну скаргу.
Згідно зі ст. 337 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
суд касаційної
інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення
ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 4 вересня
2003 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28
квітня 2004 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: В.Й. Косенко
М.I. Балюк
В.М. Барсукова
В.Г. Данчук