У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
Головуючого - Яреми А.Г.,
Суддів: Левченка Є.Ф., Романюка Я.М.,
Сеніна Ю.Л., Шабуніна В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування
частково недійсним, визнання права власності на частину будинку та
її виділ,
в с т а н о в и л а :
У січні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним
позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посилаючись на те, що в 1976 році
зареєструвала шлюб із ОСОБА_6 Мати ОСОБА_6 подарувала йому
кімнату 2-2 у будинку АДРЕСА_1; у зв'язку з народженням двох дітей
жилої площі для проживання їх сім'ї було недостатньо і вони з
чоловіком із дозволу виконкому районної ради під час перебування в
шлюбі та за спільні кошти прибудували ще три кімнати - 2-1, 2-3,
2-4 та льох П/А-1; у липні 2004 року ОСОБА_6 помер і після
звернення до нотаріальної контори по питанню прийняття спадщини
вона дізналась, що 23 листопада 1992 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2
було укладено договір дарування 49/100 частин будинку, а саме
кімнат 2-2, 2-3, 2-4, кухні 2-1 та льоху "П/А-1", чим порушено її
право на частку в спільному майні подружжя.
Позивачка просила визнати договір дарування від 23 листопада
1992 року частково недійсним, визнати за нею право власності на
1/2 частину спільного майна - частину будинку, а також на частину
будинку в порядку спадкування, поділити будинок та виділити їй
кімнати 2-2, 2-3, 2-4, 2-1, льох П/А, сарай б-1, 1/2 частину сараю
"Б", вбиральню та 1/2 частину огорожі, а відповідачці виділити
грошову компенсацію її частки в спадковому майні.
Судом до участі в справі як відповідачів притягнуто ОСОБА_3
та ОСОБА_4
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 8 грудня
2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької
області від 25 січня 2006 року, позов задоволено частково,
постановлено визнати частково недійсним договір дарування 49/100
частин будинку АДРЕСА_1, укладений 23 листопада 1992 року між
ОСОБА_6 та ОСОБА_2, виключивши з предмету договору дарування 1/2
частину приміщень будинку "А"(кімнат 2-1, 2-3, 2-4), що становить
16/100 частин будинку; постановлено визнати за ОСОБА_1 право
власності на 16/100 частин будинку як на частину спільного майна
подружжя, визнати право власності в порядку спадкування після
смерті ОСОБА_6 на 46/100 частин будинку за ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4 Постановлено поділити 46/100 частин будинку та
виділити ОСОБА_2 кімнату 2-3 у будинку "А", що складає 11/100
частин будинку, виділити ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в будинку
кімнату 2-2, частину кімнати 2-1, сараї "Б" та "б-1", погріб
П/А-1, вбиральню "В", що становить 35/100 частин будинку; залишити
в спільному користуванні огорожу № 1-2 та зобов'язати сторони
провести відповідні переобладнання приміщень, а також стягнути з
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 компенсацію за
зменшення вартості їх частки у спадковому майні в сумі 283 грн. 49
коп.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в
справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення
її вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та
процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
Судом встановлено, що згідно договору дарування від 23
листопада 1992 року ОСОБА_6 прийняв у дар 49/100 частин будинку
АДРЕСА_1, за цим договором у його постійне користування перейшли
кімнати 2-2, 2-3, 2-4, кухня 2-1, льох П/А-1; згідно договору
дарування від 8 серпня 2002 року ОСОБА_2 також подарувала ОСОБА_6
13/100 частин будинку і загальна частка у праві власності ОСОБА_6
на будинок склала 62/100 частини. ОСОБА_6 помер 11 липня 2004
року. Прибудова до будинку, що складається із приміщень 2-1, 2-3,
2-4, була зведена подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_6
Задовольняючи частково позов, суд виходив із того, що
приміщення 2-1, 2-3, 2-4 будинку АДРЕСА_1 є спільною сумісною
власністю подружжя IНФОРМАЦIЯ_1, тому позивачка має право на їх
1/2 частину як дружина ОСОБА_6 і така її частка становить 16/100
частин усього будинку. Суд також дійшов до висновку про те, що
спадщина після смерті ОСОБА_6 складається із 46/100 частин будинку
і таке спадкове майно повинно бути поділеним між чотирма
спадкоємцями. Оскільки ж згідно висновку судової
будівельно-технічної експертизи виділити кожному із спадкоємців по
1/4 частині спадкового майна неможливо, то поділ слід провести
виходячи із 1/4 частини для ОСОБА_2 та 3/4 частин спільно для
ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи
з наступного.
Згідно ч.1 ст. 355, ч.1 ст. 356 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
майно,
що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм
на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи
більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності
є спільною частковою власністю.
Відповідно до ч.1 ст. 364 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
співвласник
має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній
частковій власності.
За змістом зазначених норм право виділу в натурі частки з
майна належить власнику такої частки і у спорах про поділ будинку
в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може
бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру
їх часток у власності.
Суд у порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
на зазначені положення закону належної уваги не звернув, провів
поділ будинку в натурі між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
хоча ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з позовами про виділ їх часток не
зверталися. Крім того, встановивши, що загальна частка в будинку,
яка належала ОСОБА_6, становить 62/100 частини, позивачці на
праві власності, як дружині, належить 16/100 частин будинку, а
спадковим майном, що підлягає поділу між чотирма спадкоємцями є
46/100 частин того ж будинку, суд провів поділ будинку виходячи
лише з цих 46/100 частин і не врахував частину будинку, що
належить самій позивачці - 16/100; також залишилось не вирішеним
питання належності приміщення 2-4, право власності на яке
позивачка просила визнати за нею.
До того ж у висновку судової будівельно-технічної експертизи
від 30 червня 2005 року зазначено, що 1/2 частина від приміщень
2-1, 2-3, 2-4 становить 7/50 частин усього будинку (тобто 14/100),
проте суд визначив таку частку в 16/100 та не вмотивував такого
свого висновку.
Виділяючи ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 частину кімнати 2-1 суд у
достатньому обсязі не з'ясував функціонального призначення
зазначеного приміщення з огляду на те, що воно відповідно до
матеріалів справи значиться як кухня, а не жила кімната.
Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
на зазначені порушення уваги не звернув і залишив
рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись ст. 336 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 8 грудня
2005 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25
січня 2006 року скасувати, справу передати на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.Г.Ярема
Судді: Є.Ф.Левченко
Я.М.Романюк
Ю.Л.Сенін
В.М.Шабунін