У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Панталієнка П.В.,
Прокопчука Ю.В.,
Пшонки М.П.,
Пінчука М.Г.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1,
ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Дніпровське РУ ГУ МВС України в
м. Києві, про усунення перешкод в користуванні власністю, виписку
та виселення, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2,
Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про
визнання недійсним свідоцтва на право власності на квартиру і
розпорядження органу приватизації та визнання права користування
жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення
апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2004 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2003 р. ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись у суд з позовом
до ОСОБА_3 про виселення.
Вказували, що вони є власниками двокімнатної квартири
АДРЕСА_1. Приватизували цю квартиру у 1994 р..
Син позивачів - ОСОБА_4 у 1992 р. зареєстрував шлюб з
ОСОБА_3, від шлюбу мають дочку ОСОБА_5 IНФОРМАЦIЯ_1.
В 2000 р. сина, відповідачку та онуку прописали у вищевказану
квартиру.
Оскільки в травні 2003 р. відповідачка розірвала шлюб із
сином і членом їхньої сім'ї ніколи не була і не є зараз, то
позивачі, посилаючись на ст. 48 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
просили виселити відповідачку з неповнолітньою дитиною
із зазначеної квартири.
29 січня 2004 р. ОСОБА_3 звернулась у суд із зустрічним
позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним акту
приватизації житла з підстав п. 2 ст. 8 Закону України "Про
приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
, ст. 64 ЖК
України.
Вказувала, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 з січня 1992 р. по
травень 2002 р. Після реєстрації шлюбу була прописана у
двокімнатній кооперативній квартирі АДРЕСА_2.
25 червня 1992 р. була надана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двокімнатна
кв. АДРЕСА_1 для покращення житлових умов. У лютому 1993 р.
позивачка, її чоловік та їх малолітня донька з дозволу
відповідачів поселилися у спірній нині квартирі, в якій проживають
до теперішнього часу, перепрописавшись у ній з кв.АДРЕСА_2 в
жовтні 2000 р.
Після отримання позовної заяви про виселення їй стало
позивачці за зустрічним позовом відомо, що відповідачі
приватизували цю квартиру 5 липня 1994 р.
Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_3 просила про
задоволення її позову.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня
2004 р. у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Постановлено визнати
недійсним розпорядження органу приватизації від 5 липня 1994 р. та
свідоцтво про право власності на кв. АДРЕСА_1, видане Дніпровською
районною державною адміністрацією м. Києва ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Визнано за ОСОБА_3 та її неповнолітньою дочкою ОСОБА_5 1992
року народження право користування кв. АДРЕСА_1.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2004 р.
постановлено вищевказане рішення суду першої інстанції скасувати.
Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення
ОСОБА_3 з неповнолітньою дочкою ОСОБА_5 1992 року народження
задоволено, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі, що розглядається ставиться питання про
скасування рішення апеляційного суду із залишенням без зміни
рішення суду першої інстанції з посилання на допущене апеляційним
судом порушення норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення апеляційного
суду скасуванню та залишенням в силі рішення суду першої інстанції
з таких підстав.
Вирішуючи спір суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 з
чоловіком та дитиною вселилися в 1993 р. у нині спірну квартиру у
встановленому законом порядку, за згодою свекрів - ОСОБА_1 та
ОСОБА_2, проживають ОСОБА_3 з дочкою в ній до цього часу, з 2000
р. прописані у цій квартирі.
За таких обставин суд дійшов правильного і обгрунтованого
висновку, що вони набули право користування цією квартирою.
Згідно із п. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію
державного житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
передача займаних квартир
здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою
згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в
даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими
зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням
уповноваженого власника квартири.
Виходячи з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 провели приватизацію
вищевказаної квартири, проживаючи не в ній. а у належній їм на
праві власності квартирі по АДРЕСА_2,та без відома й згоди
ОСОБА_3, їх сина ОСОБА_4, які мешкали у спірній квартирі, суд
підставно і правильно визнав недійсним розпорядження органу
приватизації та свідоцтво про право власності на кв. АДРЕСА_1,
видане Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва
ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Постановлене судом першої інстанції рішення відповідає
зібраним у справі доказам та законодавству, що врегульовує дані
правовідносини, постановлене з дотримання процесуального закону,
підстав до його скасування у апеляційного суду не було.
Оскільки апеляційним судом помилково скасовано правильне,
ухвалене згідно із законом рішення, то рішення апеляційного суду
підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої
інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2004 року
скасувати, залишивши в силі рішення Дніпровського районного суду
м. Києва від 19 березня 2004 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: П.В. Панталієнко
Ю..П Пш