Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства "Дока" до ОСОБА_1, акціонерного товариства закритого типу - підприємства "Юніон-Т", ОСОБА_2, ОСОБА_3, комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради та самої Дніпропетровської міської ради, треті особи приватний нотаріус ОСОБА_4, ОСОБА_5, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про визнання угод недійсними, усунення перешкод в користуванні нежилим приміщенням та звільнення приміщення, а також за зустрічним позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства "Дока", Дніпропетровської міської ради, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, акціонерне товариство закритого типу - підприємство "Юніон-Т", комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради, приватний нотаріус ОСОБА_4, ОСОБА_5, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про визнання рішення міськвиконкому, угоди та свідоцтва про право власності недійсними, визнання угоди дійсною та визнання права власності за касаційною скаргою приватного підприємства "Дока" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 листопада 2006 року,

У вересні 1998 року приватне підприємство "Дока" (далі - ПП "Дока") звернулося в суд з доповненим в подальшому позовом до ОСОБА_1, акціонерного товариства закритого типу - підприємство "Юніон-Т" (далі - АТЗТ "Юніон-Т"), ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу та оренди недійсними, а також усунення перешкод в користуванні нежилим приміщенняґм та звільнення його, посилаючись на те, що за укладеним 22 березня 1996 року з представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську договором купівлі-продажу придбало цілісний майновий комплекс магазину ІНФОРМАЦІЯ_1, розташований в будинку АДРЕСА_1, однак 30 квітня 1996 року це ж приміщення було вдруге відчужено тим же органом орендному підприємству "Дніпровинторг", а те в свою чергу 19 червня 1998 року продало його ОСОБА_1, яка 1 серпня 1998 року передала його в оренду АТЗТ "Юніон-Т", 20 грудня 2000 року ОСОБА_2, а 5 вересня 2001 року ОСОБА_3 Оскільки в подальшому укладений представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську з орендним підприємством "Дніпровинторг" договір купівлі-продажу спірного приміщення арбітражним судом визнано недійсним, позивач просив визнати такими і наступні договори купівлі-продажу та оренди цього приміщення, зобов"язати відповідачів не чинити йому перешкоди в користуванні ним та звільнити його.

В березні 2004 року ОСОБА_1 пред"явила уточнений в подальшому зустрічний позов, в якому просила визнати незаконним рішення Дніпропетровського міськвиконкому НОМЕР_1 про зміну відчужуваної на користь орендного підприємства "Дніпровинторг" площі спірного приміщення в сторону її зменшення, визнати недійсним укладений 22 березня 1996 року представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з ПП "Дока", визнати дійсним укладений 19 червня 1998 року правонаступником орендного підприємства "Дніпровинторг" - акціонерним товариством закритого типу "Дніпровинторг" договір купівлі-продажу з нею та визнати за нею право власності на спірне приміщення, посилаючись на допущені при його приватизації ПП "Дока" порушення закону та на те, що вона є його добросовісним набувачем.

Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2006 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 листопада 2006 року, в задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове вбудоване приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 загальною площею 127,1 кв. м на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1.

В касаційній скарзі ПП "Дока" просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про задоволення первісного позову та відмову в зустрічному, посилаючись на їх необгрунтованість та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того що ПП "Дока" не набуло право власності на спірні приміщення, оскільки фактично вони не були йому передані, а ОСОБА_1 є їх добросовісним набувачем.

Однак, погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Ст. 24 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції було передбачено, що до покупця, який придбав на аукціоні, конкурсі об"єкт малої приватизації, переходить право володіння, користування і розпорядження цим об"єктом з моменту удару молотка ліцитатора або підписання протоколу засідання конкурсної комісії про визначення остаточного переможця, при викупі підприємства - з дати прийняття органом приватизації рішення про викуп.

Згідно зі ст. 25 зазначеного Закону право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об"єкт приватизації. Покупець зобов"язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту переходу до нього права власності на об"єкт приватизації. Термін оплати може бути продовжено ще на 30 календарних днів за умови сплати не менше 50 відсотків ціни продажу. Після виплати повної ціни продажу об"єкта або передбаченого договором першочергового внеску уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі майна державного підприємства. Договір купівлі-продажу підлягає реєстрації місцевою Радою народних депутатів.

Відповідно до п. 1.2 договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, укладеного 22 березня 1996 року представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську з ПП "Дока", право власності на відчужуване майно переходить після підписання, нотаріального посвідчення і реєстрації цього договору виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів, після повної сплати ціни продажу об"єкта і у відповідності з чинним законодавством.

Суд на зазначене уваги не звернув, способу приватизації спірного об"єкта ПП "Дока" і моменту виникнення в нього права власності на цей об"єкт відповідно до закону та договору не з"ясував та дійшов передчасного висновку про ненабуття ПП "Дока" такого права.

Крім того, визнаючи за ОСОБА_1 право власності на спірний об"єкт як за добросовісним набувачем, судом не взято до уваги, що угоди, визнані недійсними, не створюють для сторін тих прав і обов"язків, на встановлення яких вони були спрямовані, тобто вони є недійсними з часу їх укладення (ст. 59 ЦК Української РСР 1963 року), а договір купівлі-продажу майна, укладений 30 квітня 1996 року представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську з орендним підприємством "Дніпровинторг" в подальшому визнано судом недійсним. У зв"язку з цим суду слід було з"ясувати чи договір купівлі-продажу між АТЗТ "Дніпровинторг" і ОСОБА_1, який випливає із недійсного договору, породжує правові наслідки для цього договору чи ні, оскільки недійсним договір є з часу його укладення, а передати далі за договором особа може лише ті права, які має сама. Те ж саме слід було з"ясувати і стосовно укладених в подальшому ОСОБА_1 договорів оренди з АТЗТ "Юніон-Т", ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Таким чином, в частині відмови в первісному позові та задоволенні зустрічного суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення з передачею справи на новий розгляд.

Разом з тим, в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушень її прав укладеним 22 березня 1996 року договором купівлі-продажу між представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську та ПП "Дока" та рішенням міськвиконкому від 9 серпня 1996 року, а також відсутність передбачених ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР 1963 року правових підстав для визнання дійсним укладеного та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19 червня 1998 року між АТЗТ "Дніпровинторг" та нею.

Отже, в цій частині рішення ухвалено з додержанням норм ма теріального і процесуального права і його відповідно до вимог ст. 337 ЦПК України слід залишити в силі.

Керуючись п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 336, ст. 337, ч. 2 ст. 338, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу приватного підприємства "Дока" задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2006 року в частині відмови в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного, а також ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 листопада 2006 року про залишення в цій частині рішення суду першої інстанції без змін скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.