У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
Головуючого - Яреми А.Г.,
Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.I., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту,
в с т а н о в и л а :
У червні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним
позовом, посилаючись на те, що вона є дружиною ОСОБА_3, який
помер 3 грудня 2003 року, і єдиною його спадкоємицею за законом.
Звернувшись до нотаріальної контори з заявою про прийняття
спадщини, вона дізналась про існування заповіту ОСОБА_3,
складеного 24 листопада 2003 року на користь відповідача.
Позивачка просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3,
складений ним на користь ОСОБА_2 та посвідчений 24 листопада 2003
року секретарем виконавчого комітету Волице-Полівської сільської
ради Теофіпольського району Хмельницької області, як такий, що
складений з порушенням вимог закону.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 7
грудня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.
Києва від 17 квітня 2006 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в
справі судові рішення та відмовити в задоволенні позову,
посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
Задовольняючи позов, суд виходив із того, що відповідно до
п.5 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
2003 року спір повинен бути розглянутим відповідно до
правил книги шостої ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
2003 року, оскільки
спадщина відкрилась 3 грудня 2003 року та не була прийнята ніким
із спадкоємців, і оспорюваний заповіт є недійсним з урахуванням
положень ст.ст. 203, 207, 1247, 1248, 1253, 1257 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки на час складання заповіту ОСОБА_3 перебував у
такому стані, що не міг розуміти значення своїх дій та керувати
ними. Суд також дійшов висновку про те, що не було дотримано вимог
законодавства щодо підписання та посвідчення заповіту, у ньому
також не відображено відповідності волевиявлення ОСОБА_3 його
волі.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи
з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 склав заповіт на користь
ОСОБА_2 24 листопада 2003 року, помер він 3 грудня 2003 року.
Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
набрав чинності з 1 січня
2004 року.
Згідно ч.1 п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
2003 року правила книги шостої
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
застосовуються також до
спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із
спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Статтею 1216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що спадкуванням
є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка
померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Таким чином, спадщиною є сукупність прав та обов'язків
спадкодавця, що належали йому на час смерті і не припинилися
внаслідок смерті, натомість заповіт є одностороннім правочином
фізичної особи, посвідчення якого відбувається у конкретно
визначений час і повинно бути проведене відповідно до вимог
законодавства, що діє на час такого посвідчення.
Суд у порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
на зазначені положення закону уваги не звернув, належним чином не
визначився з правовою нормою, що підлягає застосуванню до спірних
правовідносин.
Визнаючи недійсним заповіт із декількох підстав, суд вийшов
за межі заявлених позивачкою вимог, не уточнивши у неї остаточні
підстави позову.
Дійшовши висновку суд про те, що на час складання заповіту
ОСОБА_3 перебував у такому стані, що не міг розуміти значення
своїх дій та керувати ними, суд не зазначив якими доказами
підтверджується ця обставина, висновок медичної експертизи з цього
питання у матеріалах справи відсутній.
Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
на зазначене уваги не звернув і залишив рішення суду
першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись ст. 336 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 7 грудня
2005 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 квітня 2006
року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.Г.Ярема
Судді: Є.Ф.Левченко
Л.М.Лихута
Л.I.Охрімчук
Ю.Л.Сенін