Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у

складі:

Головуючого Барбари В.П.,

Суддів: Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.I.,

Потильчака О.I., Черногуза Ф.Ф., Щотки С.О. -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 4 березня 2003 року в справі №55/10-2002/20-06 за позовом акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку до державного міжнародного аеропорту "Бориспіль" про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2002 року акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (далі - Промінвестбанк) звернувся до суду з позовом до державного міжнародного аеропорту (далі - ДМА) "Бориспіль" про визнання недійсним договору купівлі-продажу споруди терміналу для обслуговування особливо важливих осіб, укладеного 4 липня 1997 року між сторонами. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що при укладенні оспорюваного договору він, як продавець, діяв під впливом помилки, оскільки на час укладення угоди не було проведено інвентаризаційну оцінку спірного об'єкту, що призвело до встановлення ціни для продажу нижчої, ніж балансова вартість цього майна. Посилаючись на зазначене, Промінвестбанк просив визнати зазначений договір недійсним з підстав, передбачених ст. 56 ЦК УРСР (1540-06) .

Рішенням господарського суду Київської області від 27 грудня 2002 року позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 4 березня 2003 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 11 січня 2007 року за касаційним поданням Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 4 березня 2003 року. Касаційне подання обгрунтовується невідповідністю оскаржуваної постанови нормам матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційного подання і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, Вищий господарський суд України погодився з його висновком про те, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу позивач діяв під впливом помилки щодо ціни об'єкту нерухомості, що має істотне значення, і ця помилка викликана неправильним сприйняттям продавцем дійсної вартості проданого майна в зв'язку з нездійсненням передпродажної інвентаризаційної та експертної оцінки об'єкту купівлі-продажу, тому така угода є недійсною з підстав, передбачених ст. 56 ЦК УРСР (1540-06) .

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Судом установлено, що 4 липня 1997 року між Промінвестбанком (продавець) та ДМА "Бориспіль" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва - споруди терміналу для обслуговування особливо важливих осіб в ДМА "Бориспіль". Договір посвідчено державним нотаріусом Бориспільської міської державної нотаріальної контори.

Сторонами виконано умови договору: відповідач сплатив ціну придбаного об'єкту 2 759 591 грн., а позивач за актом прийому-передачі від 14 липня 1997 року передав покупцю продану будівлю.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР (1540-06) , який діяв на час виникнення спірних правовідносин, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Iстотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами (ст. 228 ЦК УРСР (1540-06) ).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 року №3 (v0003700-78) , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спір, суд не врахував вищезазначені положення законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, належним чином не встановив наявність обставин, які б були підставою для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 56 ЦК УРСР (1540-06) ; не дав відповідної правової оцінки тій обставині, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу сторони спільно досягли згоди по всіх істотних умовах, а в подальшому виконали угоду. Висновки суду про те, що позивач діяв під впливом помилки щодо ціни об'єкту, оскільки сторонами не було проведено передпродажної інвентаризаційної оцінки спірного майна, не можна визнати цілком обгрунтованими виходячи з того, що позивач як власник майна на час укладення договору відповідно до положень Закону України "Про власність" (697-12) не був позбавлений права розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а проведення оцінки майна та встановлення вартості цього об'єкту для продажу залежало від волевиявлення сторін.

Крім того, додатковому з'ясуванню судом підлягає питання дотримання позивачем строку позовної давності, встановленого ст. 71 ЦК УРСР (1540-06) .

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов'язки сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата,

постановила:

Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 4 березня 2003 року та рішення господарського суду Київської області від 27 грудня 2002 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.