У х в а л а

                          IМЕНЕМ  УКРАЇНИ

     24 січня 2007 року

     м. Київ

        Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

                Верховного Суду України в складі:

     головуючого

     Патрюка М.В.,

     суддів:

     Лященко Н.П. Панталієнка П.В., Прокопчука Ю.В., 

     Пшонки М.П., 

     розглянувши справу за позовом ОСОБА_1  до  ОСОБА_2,  3  особа
Донецька  товарина   біржа,   Донецька   податкова   інспекція   у
Калінінському районі м.  Донецька,  відділу  державної  виконавчої
служби Калінінського району  м.  Донецька  про  визнання  договору
купівлі-продажу недійсним  і  по  зустрічному  позову  ОСОБА_2  до
ОСОБА_1 про виселення за касаційною  скаргою  ОСОБА_1  на  рішення
Калінінського районного суду м. Донецька  від  14  листопада  2003
року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 11  березня
2004 року,

                       в с т а н о в и л а:

     У жовтні 2002 року ОСОБА_1 звернулась у  суд  з  позовом  про
визнання недійсним договору купівлі-продажі  від  21.01.2004  року
АДРЕСА_2.

     Вказувала, що їй  на  праві  власності  належить  вищевказана
квартира.

     Вироком Ворошиловського районного суду  м.  Донецька  від  29
вересня 2000 року ОСОБА_1 була засуджена за ст. ст.  148-2  ч.  3,
165 ч. 2, 172 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         із застосуванням ст. ст.
42, 45 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     Цим  вироком  суду  до  неї,  крім  основної  міри  покарання
застосовано і додаткову міру  покарання  -  конфіскацію  належного
засудженій майна.

     На підставі вироку суду  державним  виконавцем  була  описана
вищезазначена  квартира,  яку   через   Донецьку   товарну   біржу
21.01.2002 року було продано ОСОБА_2.

     Посилаючись на те, що при  застосуванні  ст.  45  КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
         конфіскація не застосовується, позивачка, вважаючи, що
підстав продажу квартири не було, вона продана незаконно,  просила
визнати, цю угоду  недійсною.

     ОСОБА_2. звернувся у суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про
виселення.

     Вказував, що 21.01.2002 року він на Донецькій товарній  біржі
купив конфісковану у ОСОБА_1 квартиру.

     Посилаючись на те, що він є власником нині спірної  квартири,
просив на підставі ст. ст. 48-50 Закону  України  "Про  власність"
( 697-12 ) (697-12)
         виселити ОСОБА_1. із АДРЕСА_1.

     Рішенням Калінінського районного  суду  м.  Донецька  від  14
листопада 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного  суду
Донецької області від 11 березня 2004 року, у  задоволенні  позову
ОСОБА_1. відмовлено; задоволено  зустрічний  позов  про  виселення
ОСОБА_1 із квартири.

     У касаційній скарзі, що розглядається, ставиться питання  про
скасування постановлених у справі рішень та постановлення  рішення
про задоволення її позову та відмові у зустрічних вимогах.

     Касаційна  скарга  підлягає  задоволенню  частково  з   таких
підстав.

     Як встановлено судом і видно  із  матеріалів  справи  вироком
Ворошиловського районного суду м. Донецька  від  29  вересня  2000
року. ОСОБА_1 визнана винною у скоєнні злочинів, передбачених  ст.
ст. 148-2  ч. 3, 165 ч. 2, 172 ч. 2 КК України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          і  на
підставі ст. 42 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
          остаточна  міра  покарання
визначена  -  п'ять  років   позбавлення   волі   з   конфіскацією
індивідуального майна  .

     У відповідності до ст. 45 КК України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          призначене
покарання суд визначив умовним з іспитовим строком  на  2  роки  з
виплатою штрафу у доход держави в розмірі 1700 грн. (а.с. 4-17).

     Виходячи з вимог ст. 45 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
          при  умовному
засудженні додаткове покарання  у  вигляді  конфіскації  майна  не
допускається.

     Не дивлячись на це застереження закону  державній  виконавчій
службі було безпідставно і незаконно видано виконавчий  лист  щодо
конфіскації майна і нею 18.10.2001 року  проведено  опис  і  арешт
належної ОСОБА_1. квартири АДРЕСА_1  (а.с.  18,  21,  23,  46)  та
реєстрація в БТI, як державної власності.

     21.01.2002 року ДПI в Калінінському районі м. Донецька  через
Донецьку товарну біржу продала однокімнатну  кв.НОМЕР_1  ж/пл.  15
кв.м.,  загальною пл. 28,10 кв.м. в  АДРЕСА_2  за  6.400  грн.  47
коп., а ОСОБА_2. купив її та зареєстрував у БТI (а.с. 40, 23).

     У зв"язку з цим у якості співвідповідача до участі  в  справі
слід  було  притягнути   продавця-ДПI   в   Калінінському   районі
м.Донецька, а не в якості третьої особи, оскільки  в разі визнання
угоди недійсною  кожна  із  сторін  зобов"язана  повернути  другій
стороні все одержане за угодою .

     Окрім того, виходячи з того, що квартира вибула  незаконно  і
поза волею власника-позивачки, то суду слід було  уточнити  у  неї
предмет  і  підстави  заявлених  вимог  .Зокрема,чи   не   ставить
позивачка   фактично  вимоги   про   витребування   квартири   від
добросовісного набувача з  підстав  передбачених  ст.145  ЦК  УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
         .

     Ці істотні обставини судом безпідставно залишені поза увагою,
без належного реагування, хоча вони  мають  істотне  значення  для
правильного вирішення спору.

     Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що постановлені  в
справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням  справи
на новий розгляд до суду першої інстанції .

     Керуючись ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
        , колегія суддів,

                         у х в а л и л а:

     Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

     Рішення Калінінського  районного  суду  м.  Донецька  від  14
листопада 2003 року та ухвалу апеляційного суду Донецької  області
від 11 березня 2004 року скасувати,а  справу  направити  на  новий
розгляд у суд першої інстанції .

     Ухвала оскарженню не підлягає.

     Головуючий  М.В. Патрюк

     П.В. Панталієнко

     Судді: 

     М.П. Пшонка

     Ю.В. Прокопчук

     Н.П.Лященко