У х в а л а

                          IМЕНЕМ  УКРАЇНИ

     17 січня 2007 року

     м. Київ

     Колегія суддів Судової палати у цивільних справах  Верховного
Суду України в складі:

     головуючого

     Сеніна Ю.Л.,

     суддів:

     Левченка Є.Ф.,

     Романюка Я.М.,

     Лихути Л.М.,

     Шабуніна В.М.,

     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про встановлення батьківства  та  стягнення  аліментів  за
касаційною   скаргою   ОСОБА_2   на   рішення    Олександрійського
міськрайонного суду від 22 лютого 2006 року та ухвалу апеляційного
суду Кіровоградської області від 26 липня 2006 року ( rs256760 ) (rs256760)
         ,

                      в с т а н о в и л а :

     У вересні 2004 року ОСОБА_1. звернулася в суд  з  позовом  до 
ОСОБА_2. про встановлення батьківства та  стягнення  аліментів  на
дитину, посилаючись на спільне  проживання  та  ведення  спільного
господарства з відповідачем до народження дитини та  визнання  ним
батьківства після її народження.

     Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 22  лютого
2006  року,  залишеним  без  зміни   ухвалою   апеляційного   суду
Кіровоградської області від  26 липня  2006  року  ( rs256760 ) (rs256760)
          ,
позов задоволено.

     В  касаційній  скарзі  ОСОБА_2  просить  скасувати  зазначені
судові рішення та передати справу на  новий  апеляційний  розгляд,
посилаючись  на  їх  необгрунтованість  та  порушення  судом  норм
матеріального та процесуального права.

     Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши
матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи,  колегія
суддів  дійшла  висновку,  що   касаційна   скарга   підлягає   до
задоволення частково.

     Відповідно  до  ст.  214  ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
          під  час
ухвалення рішення суд вирішує  такі  питання:  1)  чи  мали  місце
обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення,  та  якими
доказами  вони  підтверджуються;  2)  чи  є  інші  фактичні   дані
(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для
вирішення  справи,  та  докази  на  їх   підтвердження;   3)   які
правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)  яка
правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

     Ухвалюючи  рішення  про  задоволення   позову,   суд   першої
інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з встановлених
в справі проявів зацікавленості відповідача як позивачкою,  так  і
дитиною, піклування про них та наявності підтвердженого  висновком
судово-медичної експертизи кровного  споріднення  між  дитиною  та
відповідачем. При цьому суд керувався нормами СК України.

     Однак, погодитися з таким висновком не можна.

     Так, відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень  СК  України
цей Кодекс набрав  чинності  одночасно  з  набранням  чинності  ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
        , тобто  з  1  січня  2004  року.  За  загальним
правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.
1 ст. 58 Конституції  України  ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        )  норми  СК  України
застосовуються до сімейних відносин, які  виникли  після  набрання
ним чинності.

     При розгляді справ про встановлення батьківства щодо  дитини,
яка народилася до  1  січня  2004  року,  необхідно  застосовувати
відповідні норми КпШС України ( 2006-07 ) (2006-07)
        ,  беручи  до  уваги  всі
докази,  що   достовірно   підтверджують   визнання   відповідачем
батьківства в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення
спільного  господарства  відповідачем  та  матір"ю  дитини  до  її
народження,  спільне виховання або утримання ними дитини.

     Судом встановлено, що дитина, стосовно якої позивачка просить
встановити батьківство відповідача, народилася 30 квітня 2002 року
(а.с. 5).

     Таким чином, суд при  вирішенні  спору  помилково  застосував
норми СК України, тобто неправильно визначився з правовою  нормою,
яка підлягає застосуванню до цих  правовідносин,  що  призвело  до
неправильного вирішення справи та відповідно до ст. 338 ч.  2  ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
         є підставою для скасування  ухвалених  судових
рішень з направленням справи  на  новий  розгляд  до  суду  першої
інстанції.

     Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст.  344
ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
        , колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України,

                        у х в а л и л а :

     Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

     Рішення Олександрійського міськрайонного суду від  22  лютого
2006 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області  від
26 липня 2006 року ( rs256760 ) (rs256760)
         скасувати  і  передати  справу  на
новий розгляд до суду першої інстанції.

     Ухвала оскарженню не підлягає.

     Головуючий  Ю.Л.Сенін

     Судді:  Є.Ф.Левченко

     Л.М.Лихута

     Я.М.Романюк

     В.М.Шабунін