Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Шведа Е.Ю.,

розглянула у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 12.10.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, про поновлення виплати пенсії,

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиплати пенсії з 01.06.2015 року протиправними та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відновити виплату пенсії починаючи з 01.06.2015 року.

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 12.10.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015 року, адміністративний позов задоволено повністю. Постановлено: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови у відновленні виплати пенсії ОСОБА_3 згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) з 1 червня 2015 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відновити виплату ОСОБА_3 пенсії, призначеної відповідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) з 1 червня 2015 року.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у справі, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів та відмовити у позові.

Розгляд касаційної скарги здійснено у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неприбуттям сторін у судове засідання.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та йому призначено довічну пенсію за вислугу років у відповідності до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

25 березня 2013 року ОСОБА_3 був прийнятий на посаду старшого секретаря Катеринопільського районного суду Черкаської області, яку обіймає на даний час та перебуває на державній службі.

З 01.04.2015 року позивачу була припинена виплата пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) згідно Закону України від 02.03.2015 року № 213 -VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (213-19) .

З питання поновлення виплати пенсії з 01.06.2015 року ОСОБА_3 звернувся звернувся на "Урядову гарячу лінію Пенсійного фонду України". Його звернення було скеровано та розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Листом № 206/Б-14 від 30.06.2015 року відповідач відмовив у продовженні виплати пенсії з посиланням на Закон України від 02.03.2015 року та повідомив про відсутність права на отримання пенсії за вислугу років до кінця 2015 року, а саме про неможливість одночасного перебування на державній службі та виплати пенсії.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262) в редакції Закону № 213 (213-19) , яка набрала чинності з 1 квітня 2015 року, тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України "Про статус народного депутата України" (2790-12) , "Про державну службу" (889-19) , "Про прокуратуру" (1789-12) , "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Відповідач вважає, що оскільки позивач працює на посаді, яка дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" (889-19) , то в період з 1 квітня по 31 грудня 2015 року пенсія, призначена згідно Закону № 2262 (2262-12) йому виплачуватись не повинна.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213 (213-19) у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України "Про державну службу" (889-19) , "Про прокуратуру" (1789-12) , "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , "Про статус народного депутата України" (2790-12) , "Про Кабінет Міністрів України" (514-16) , "Про судову експертизу" (4038-12) , "Про Національний банк України" (679-14) , "Про службу в органах місцевого самоврядування" (2493-14) , "Про дипломатичну службу" (2728-14) , Податкового (2755-17) та Митного кодексів України (4495-17) , Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний в пункті 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213 (213-19) закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України "Про державну службу" (889-19) щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

Отже, оскільки Закон № 213-VIIІ (213-19) не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 2262 (2262-12) .

Таким чином, з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом № 2262 (2262-12) , втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону № 1058-IV (1058-15) .

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 24.05.2016 року № 333/6710/15-а.

З огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 220, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 12.10.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.