У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Сеніна Ю.Л.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М.,
Романюка Я.М.,
Шабуніна В.М.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві справу за
позовом Управління праці та соціального захисту населення
виконавчого комітету Корольовської районної ради м. Житомира
до ОСОБА_1 про відшкодування вартості путівок, за касаційною
скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м.
Житомира від 19 квітня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду
Житомирської області від 7 липня 2004 року,
в с т а н о в и л а:
В січні 2004 р. Управління праці та соціального захисту
населення виконавчого комітету Корольовської районної ради м.
Житомира (далі - Управління) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1
про відшкодування вартості путівок.
Позивач зазначав, що 30.07.2002 р. матері відповідача -
ОСОБА_2, як учасниці Великої Вітчизняної Війни та інваліду I
групи, було видано путівку до санаторію "IНФОРМАЦIЯ_1" у м.
Миргороді Полтавської області на період з IНФОРМАЦIЯ_2. На цей же
період було виділено путівку в санаторій і ОСОБА_1., як особі, що
має супроводжувати матір в дорозі.
Відповідач свою путівку використав, а путівка його матері
була повернута ним до Управління як невикористана.
Посилаючись на те, що супроводжувальна особа не має права
використовувати путівку самостійно без особи, яка потребує
санітарно-курортного лікування, Управління просило суд стягнути з
ОСОБА_1 1380 грн. вартості обох путівок.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від
19.04.2004 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду
Житомирської області від 7.07.2004 р., позов задоволено: стягнуто
з ОСОБА_1 на користь позивача 1380 грн. матеріальної шкоди.
В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на
порушення судами норм матеріального та процесуального права, в
зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та
ухвалення нового рішення про відмову в позові.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
При вирішенні справи суди виходили з того, що матері
відповідача - ОСОБА_2, як учасниці Великої Вітчизняної Війни та
інваліду I групи загального захворювання, за її заявою та
згідно черги Управлінням було виділено путівку до санаторію
"IНФОРМАЦIЯ_1" у м. Миргороді Полтавської області на період з
IНФОРМАЦIЯ_2. Відповідно до висновку медичної установи ОСОБА_1.,
як особі, що мала супроводжувати матір, теж було виділено путівку
в цей санаторій на той же період.
ОСОБА_1. надану йому путівку використав, а його мати до
санаторію не поїхала. Невикористана нею путівка була повернута до
Управління тільки після повернення відповідача з санаторію.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що
відповідно до положень Iнструкції про порядок обліку, зберігання,
розподілу та видачі путівок до санаторно-курортних та інших
лікувально-оздоровчих установ в органах соціального захисту
населення України, затвердженої наказом Міністерства праці та
соціальної політики України від 25.12.1997 р № 42 ( z0135-98 ) (z0135-98)
(далі - Iнструкція), у редакції, що діяла на час виникнення
спірних правовідносин, відповідач, як супровідна особа не мав
права самостійно, без особи, яка потребує санітарно-курортного
лікування, використовувати надану путівку.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та
залишив його рішення без змін.
Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна,
виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 202 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
р., що
діяв на час виникнення спірних правовідносин, рішення суду
повинно бути законним і обгрунтованим.
Статтею 202-1 цього ж Кодексу встановлено, що при ухваленні
рішення суд приймає рішення зокрема щодо:
1) наявності обставин (фактів), якими обгрунтовувались вимоги
і заперечення та якими доказами вони підтверджуються;
2) наявності інших фактичних даних (пропуск строку позовної
давності тощо), які мають значення для вирішення справи, а також
доказів на їх підтвердження;
3) правовідносин, зумовлених встановленими фактами;
4) правової норми, яка регулює ці правовідносини.
Вирішуючи справу, місцевий суд дійшов висновку про те, що
відповідач має відшкодувати вартість обох путівок, що були
виділені йому та його матері.
Задовольняючи позов з підстав ст. 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, суд не
зазначив в чому полягали винні дії відповідача, в зв'язку з
поверненням його матір'ю невикористаної путівки, та чому він
зобов'язаний відшкодувати вартість путівки, яка надавалась не
йому, а іншій особі.
Як вбачається з матеріалів справи, судом не було надано
належної оцінки доводам відповідача про те, що його мати не
використала путівку внаслідок погіршення стану її здоров'я, про що
подала до Управління відповідну заяву, а він, як інвалід II групи,
мав самостійне право на отримання путівки.
Крім того, стягнувши з відповідача вартість обох путівок,
місцевий суд не врахував, що одна з них надавалась його матері, та
не вирішив питання про залучення ОСОБА_2 до участі в справі як
співвідповідача.
Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
на зазначені обставини уваги не звернув.
Таким чином, з урахуванням того, що суд касаційної
інстанції згідно зі ст. 335 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
не може
встановлювати обставини, що не були встановлені судами чи
відкинуті ними, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з
направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19
квітня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області
від 7 липня 2004 року скасувати, а справу направити на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Ю.Л. Сенін
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Я.М. Романюк
В.М. Шабунін