У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів:
Пінчука М.Г., Тітова Ю.Г., Прокопчука Ю.В.,
Лященко Н.П., Костенка А.В., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус
Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про
переведення прав та обов'язків покупця; за зустрічним позовом
ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи - Перша Дніпропетровська державна
нотаріальна контора, ОСОБА_6, про визнання договору дарування
недійсним,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2003 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до
ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як співвласників будинку АДРЕСА_1 про
усунення перешкод у здійсненні права власності на частину будинку
та користуванні земельною ділянкою, на якій розташований будинок.
На обгрунтування своїх вимог позивач указував, що він є власником
16/32 частин зазначеного будинку (квартири НОМЕР_1 та НОМЕР_2
будинку), відповідачам належить квартира НОМЕР_3 цього будинку, а
земельна ділянка знаходиться в спільному користуванні. Відповідачі
без його згоди самовільно збудували прибудову, яка прилягає до
стіни його квартири, зруйнували сарай та частину належного йому
підсобного приміщення (1-9). У зв'язку із цим ОСОБА_1 просив
зобов'язати відповідачів відновити частину зруйнованого
приміщення, знести самовільно збудовану прибудову та відновити
сарай.
У березні 2003 року аналогічні вимоги ОСОБА_1 пред'явив до
ОСОБА_2 як співвласника будинку з 1/4 часткою у власності.
У червні 2003 року позивач, уточнивши позовні вимоги, просив
виключити з числа відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8,
оскільки останні шляхом укладення договорів дарування та
купівлі-продажу відступили свої частки в будинку ОСОБА_2, якому у
зв'язку з укладеними угодами належало 8/32 частин спірного
будинку. При цьому ОСОБА_1 просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути
перешкоди та зобов'язати відновити частину зруйнованого
приміщення, знести самовільно збудовану прибудову та відновити
сарай.
У цьому ж місяці позивач доповнив свої вимоги та пред'явив
позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_9, приватний
нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу
ОСОБА_4 - про переведення прав та обов'язків покупця, зазначаючи,
що продаж ОСОБА_2 частини будинку, яка належала ОСОБА_3, здійснено
з порушенням вимог закону, оскільки ОСОБА_1 не повідомили як
співвласника будинку про продаж такої частки, у зв'язку з чим він
не зміг її викупити, маючи право привілейованого придбання. Тому
ОСОБА_1 просив суд перевести на нього права та обов'язки покупця
проданої ОСОБА_2 частини будинку відповідно до договору від 29
листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4.
У травні 2004 року ОСОБА_1 доповнив позовні вимоги та просив
виділити йому в натурі 1/2 частину спірного будинку та стягнути з
ОСОБА_2 компенсацію вартості 3/32 частини будинку, які неможливо
виділити в натурі.
У червні 2003 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_1 про визнання договору дарування частини будинку від 23
червня 2000 року, укладеного між нею та відповідачем, удаваною
угодою на підставі статті 58 ЦК України (1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року),
тому що її укладено для приховання договору купівлі-продажу
частини будинку, який відбувся. Також просила визнати договір
купівлі-продажу частини будинку, який було приховано договором
дарування, недійсним у зв'язку з невиконанням покупцем його умов
щодо повного розрахунку, оскільки ОСОБА_1 не доплачено 1500
доларів США. При цьому в інтересах позивачки діяв ОСОБА_2.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 1 серпня 2003 року об'єднанні в одне провадження цивільні
справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа -
приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального
округу ОСОБА_4 - про переведення прав та обов'язків покупця та за
позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи: Перша Дніпропетровська
державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 - про визнання договору
дарування недійсним.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 20 грудня 2004 року виділено в окреме провадження позовні
вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності
на частину будинку та права користування земельною ділянкою.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1
лютого 2005 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду
Дніпропетровської області від 21 квітня 2005 року, позовні вимоги
ОСОБА_5 задоволено, а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Визнано договір дарування від 23 червня 2000 року, укладений між
ОСОБА_1 та ОСОБА_5, удаваною угодою, встановлено, що між сторонами
укладено договір купівлі-продажу 12/23 частин будинку АДРЕСА_1,
вчинений за 103312 грн. 50 коп., а зазначений договір визнано
недійсним. Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1
95156 грн.25 коп.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм
процесуального права та неправильне застосування норм
матеріального права, просить скасувати судові рішення,
постановлені в справі, а справу направити на новий судовий
розгляд.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог статті 335 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
суд
касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги
правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції
норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або
недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень
лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
передбачено підстави для
скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд,
серед яких є порушення або неправильне застосування норм
процесуального права, за умови, що це порушення призвело до
неправильного вирішення справи.
Таких підстав під час касаційного провадження в справі
виявлено не було.
Згідно зі статтею 337 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
суд касаційної
інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення
ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права,
а правильне по суті і справедливе рішення не може бути скасоване з
одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 335, 336, 337 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1
лютого 2005 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської
області від 21 квітня 2005 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.Г.Пінчук
Судді: Ю.В.Прокопчук
Ю.Г.Тітов
А.В.Костенко
Н.П.Лященко