У Х В А Л А
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 листопада 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.I., Романюка Я.М., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до
відкритого акціонерного товариства "Заріччя", управління
виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань України в
Миколаївській області про відшкодування шкоди, заподіяної
внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2003 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до
відкритого акціонерного товариства "Заріччя" (далі - ВАТ
"Заріччя"), управління виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України в Миколаївській області (далі - управління
Фонду) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження
здоров'я на виробництві.
Зазначала, що з квітня 1986 року вона працювала
IНФОРМАЦIЯ_1птахорадгоспу "Зарічний", правонаступником якого є ВАТ
"Заріччя". Під час виконання трудових обов'язків, 25 червня 1988
року, вона отруїлася парами хлорофосу. За висновком експертної
комісії Київського НДI гігієни праці і професійних захворювань від
25 вересня 1991 року було підтверджено наявність у неї
професійного захворювання. 10 березня 1992 року їй встановили 3
групу інвалідності та 40% втрати професійної працездатності.
Рішенням МСЕК від 19 травня 1994 року їй встановлено 25% втрати
професійної працездатності. Але відповідачі не відшкодували їй
втрачений заробіток, витрати на звичайне та санаторно-курортне
лікування, одноразову допомогу. Заборгованість по цих виплатах
складає 33 375 гривень. Крім того, їй не відшкодована моральна
шкода.
Просила стягнути з відповідачів солідарно на її користь
заборгованість по виплатах в розмірі 33 375 гривень та на
відшкодування моральної шкоди 18 000 гривень.
Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області
від 19 лютого 2004 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 27 травня
2004 року рішення Миколаївського районного суду Миколаївської
області від 19 лютого 2004 року скасовано в частині відмови у
задоволенні позовних вимог про стягнення втраченого заробітку та
витрат на переїзд до лікувального закладу, в цій частині ухвалено
нове рішення, яким стягнуто з управління Фонду на користь ОСОБА_1
1 031 гривень 25 копійок втраченого заробітку та витрати на
переїзд до лікувального закладу в розмірі 48 гривень 24 копійки, в
решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення
в частині відмови їй в задоволенні позову та ухвалити в цій
частині нове рішення про задоволення її позовних вимог,
посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального
права та порушення норм процесуального права.
Управління Фонду у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу
апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої
інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним
судом норм матеріального права та порушення норм процесуального
права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна
скарга управління Фонду підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що
позивачка з квітня 1986 року працювала IНФОРМАЦIЯ_1птахорадгоспу
"Заріччя" і під час виконання трудових обов'язків, 25 червня 1988
року, отруїлася парами хлорофосу, внаслідок чого отримала
професійне захворювання.
Рішенням МСЕК від 10 березня 1992 року позивачці була
встановлена 3 група інвалідності та визначено 40% втрати
професійної працездатності на строк до 1 квітня 1994 року.
Рішенням МСЕК від 19 травня 1994 року позивачці встановлений
ступінь втрати професійної працездатності у 25% на строк до 19
травня 1996 року.
З 19 травня 1996 року по 25 листопада 2002 року позивачка не
проходила повторний переогляд.
Рішенням МСЕК від 25 листопада 2002 року позивачці
встановлено 40% втрати професійної працездатності.
З 25 січня 200,3 року страхові виплати позивачці проводить
управління Фонду.
Відповідно до вимог ст. 457 ЦК України (1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року) власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду,
заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я,
пов'язаним із виконанням трудових обов'язків.
Згідно із п. 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
сума щомісячної страхової виплати
встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної
працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав
до ушкодження здоров'я.
Підставою для призначення страхових виплат є висновок МСЕК.
Встановивши, що позивачка з 19 травня 1996 року не проходила
обстеження МСЕК, що рішенням МСЕК від 25 листопада 2002 року
позивачці встановлено 40% втрати професійної працездатності та, що
з 25 листопада 2002 року управління Фонду проводить відповідні
страхові виплати, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого
висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних
вимог про відшкодування позивачці втраченого заробітку з 25
вересня 1991 року по 25 листопада 2002 року.
Відповідно до п. 4 ст. 34 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
Фонд соціального
страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медичну та
соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування,
придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд,
побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне
лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо
потребу в них визначено висновками МСЕК.
Оскільки позивачкою не надано висновків МСЕК про необхідність
санаторно-курортного лікування в період з 2000 року по 2002 рік,
суди прийшли до правильного висновку про відмову у відшкодуванні
понесених позивачкою витрат.
Враховуючи, що професійне захворювання встановлено позивачці
вперше 26 вересня 1991 року, суд першої інстанції також дійшов
обгрунтованого висновку про те, що дія Закону України "Про охорону
праці" ( 2694-12 ) (2694-12)
, в редакції 1992 року, не поширюється на спірні
правовідносини.
Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим
обставинам справи та вимогам матеріального закону, судове рішення
є законним і обгрунтованим і скасоване апеляційним судом
помилково.
Відповідно до ст. 339 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
установивши, що
апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із
законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду
апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої
інстанції.
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає
скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з
підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1відхилити.
Касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України в Миколаївській області
задовольнити.
Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 27 травня
2004 скасувати, а рішення Миколаївського районного суду
Миколаївської області від 19 лютого 2004 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Л.I. Охрімчук
Я.М. Романюк