Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ті особи: Головне управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_3, про визнання договору дарування квартири недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду міста Києва від 29 лютого 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2. про визнання договору дарування квартири недійсним. Посилався на те, що 30 травня 2007 року уклав договір довічного утримання з ОСОБА_2., але вже у червні дізнався, що підписав не договір довічного утримання, а договір дарування належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 у місті Києві. Після уточнення позовних вимог просив визнати договір дарування недійсним, встановити, що було укладено договір довічного утримання, розірвати цей договір у зв'язку з невиконанням відповідачкою своїх обов'язків, визнати за ним право власності на квартиру, вселити його та виселити з квартири ОСОБА_2.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2007року позов задоволено: визнано договір дарування спірної квартири недійсним, встановлено, що між сторонами було укладено договір довічного утримання, постановлено розірвати цей договір, визнати за ОСОБА_1. право власності на квартиру, вселено його та виселено з неї ОСОБА_2.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 29 лютого 2008 року рішення суду першої інстанції частково скасовано і в цій частині ухвалено нове: постановлено визнати договір дарування договором довічного утримання, за яким ОСОБА_2. зобов'язується утримувати ОСОБА_1, забезпечувати його доглядом, харчуванням і необхідною матеріальною допомогою. Виселено ОСОБА_2., вселено в квартиру ОСОБА_1 В задоволенні позову в частині визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на квартиру та розірвання договору довічного утримання відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, та залишити в силі законне та обгрунтоване рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Визнаючи договір дарування квартири удаваною угодою, суд першої інстанції вірно виходив з того, що фактично між сторонами 30.05.2007 року був укладений договір довічного утримання, за яким ОСОБА_1. передав у власність ОСОБА_2. однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 в м.Києві, а ОСОБА_2. зобов'язалася утримувати ОСОБА_1, забезпечувати його доглядом, харчуванням і необхідною матеріальною допомогою.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зробив висновок, що частина 2 ст. 235 ЦК України не вимагає визнання недійсним договору дарування, його слід вважати договором довічного утримання, проте підстав для розірвання договору довічного утримання на даний час немає.

З висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК (ст.215 цього Кодексу).

У зв'язку з цим, встановивши, що спірний договір дарування є удаваним правочином, суд апеляційної інстанції помилково зробив висновок, що відповідно до частини 2 ст. 235 ЦК України відсутні підстави для визнання його недійсним. Вказана норма регулює лише наслідки удаваного правочину у разі визнання його недійсним.

Визнавши договір дарування недійсним, оскільки сторони фактично уклали договір довічного утримання, суд першої інстанції обгрунтовано зробив висновок про необхідність його розірвання з підстав невиконання договору довічного утримання з боку відповідачки.

Так, з пояснень позивача, 3-ої особи ОСОБА_3. (матері відповідачки) та показань свідків судом достовірно встановлено, що при укладені договору сторони домовилися, що позивач буде проживати в квартирі, а ОСОБА_2. та її мати будуть його доглядати, забезпечувати продуктами, медичною допомогою, допомагати по господарству. Про домовленість, що позивач буде проживати в квартирі пояснювала і відповідачка.

Проте ОСОБА_1. в квартирі не проживає, так як відповідачка змінила замки на вхідних дверях, ключ позивачу не дає, пояснюючи свої дії тим, що вони з матір'ю можуть дати ключ за умови, що до квартири не будуть заходити дочки ОСОБА_1 Крім того, відповідачка не надає позивачу будь-якої допомоги та матеріального забезпечення.

Вказані дії відповідачки свідчать про невиконання нею своїх зобов'язань перед ОСОБА_1.

Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .

Рішення апеляційного суду міста Києва від 29 лютого 2008 року скасувати, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2007року залишити без змін .

Ухвала оскарженню не підлягає.