367/1323/16 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 22.11.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку Правекс-Банк до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Київської області від 22 вересня 2016 року,

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк Правекс-Банк (далі - ПАТ КБ Правекс-Банк) звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 липня 2007 року між ОСОБА_6 та АКБ Правекс-Банк, правонаступником якого є ПАТ КБ Правекс-Банк, було укладено кредитний договір № 415-003/07Ф, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 100 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних строком до 25 липня 2010 року.

5 серпня 2008 року між сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 25 липня 2007 року № 415-003/07Ф, згідно з якими банк надав позичальнику ОСОБА_6кредит на загальну суму 140 тис. доларів США зі сплатою до 20 червня 2008 року - 15 % річних, а з 20 червня 2008 року по 25 липня 2010 року - 16 % річних.

На забезпечення виконання позичальником кредитних зобов'язань за вказаним кредитним договором 26 липня 2007 року між банком та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № 415-003/07Ф, за яким останній зобов'язався перед банком нести солідарну майнову відповідальність за виконання у повному обсязі зобов'язань, взятих на себе відповідачем ОСОБА_6 за кредитним договором від 25 липня 2007 року № 415-003/07Ф, та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати відсотків, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом у строк до 25 липня 2010 року у розмірі 100 тис. доларів США та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6своїх обов'язків за кредитним договором станом на 30 листопада 2015 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 168 724 доларів США, з яких: 140 тис. доларів США - заборгованість за кредитом, 28 724 доларів США - заборгованість за відсотками. Позивач просив стягнути цю суму боргу солідарно з відповідачів.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 березня 2016 року позов ПАТ КБ Правекс-Банк задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ Правекс-Банк заборгованість за кредитним договором від 25 липня 2007 року № 415-003/07Ф у сумі 168 724 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 22 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позов ПАТ КБ Правекс-Банк задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ Правекс-Банк заборгованість за кредитним договором від 25 липня 2007 року № 415-003/07Ф у сумі 168 724 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 25 липня 2007 року між ОСОБА_6 та АКБ Правекс-Банк, правонаступником якого є ПАТ КБ Правекс-Банк, було укладено кредитний договір № 415-003/07Ф, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 100 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних строком до 25 липня 2010 року (а. с. 7-12).

5 серпня 2008 року між сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 25 липня 2007 року № 415-003/07Ф, згідно з якими банк надав позичальнику ОСОБА_6кредит на загальну суму 140 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних до 20 червня 2008 року, а з 20 червня 2008 року по 25 липня 2010 року - зі сплатою 16 % річних (а. с. 20-26).

На забезпечення виконання позичальником кредитних зобов'язань за вказаним кредитним договором 26 липня 2007 року між АКБ Правекс-Банк та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № 415-003/07Ф, за яким останній зобов'язався перед банком нести солідарну майнову відповідальність за виконання у повному обсязі зобов'язань, взятих на себе відповідачем ОСОБА_6 за кредитним договором від 25 липня 2007 року № 415-003/07Ф, та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати відсотків, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом у строк до 25 липня 2010 року у розмірі 100 тис. доларів США та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості (а. с. 28-30).

Установлено, що ОСОБА_6 не виконав своїх договірних зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 30 листопада 2015 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 168 724 доларів США, з яких: 140 тис. доларів США - заборгованість за кредитом, 28 724 доларів США - заборгованість за відсотками.

Встановивши наявність такої заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про її стягнення з відповідачів на користь позивача у солідарному порядку.

Апеляційний суд не погодився з таким висновком місцевого суду, виходячи із положень ч. 4 ст. 559 ЦК України вважав, що позивач звернувся із вимогами до поручителя ОСОБА_7 після закінчення строку дії договору поруки.

Однак такі висновки судів є передчасними, оскільки з матеріалів справи та доводів касаційної скарги вбачається, що при ухваленні заочного рішення судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Статтями 224, 225 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

У статтях 74- 76 ЦПК України врегульовано порядок вручення судових повісток. Зокрема, за правилами статті 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик, які разом із розпискою надсилаються поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною. Особи, які беруть участь у справі, можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Таким чином, належним повідомленням особи, яка бере участь у справі, є розписка про отримання судової повістки.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 12 лютого 2016 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ПАТ КБ Правекс-Банк до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначено справу до судового розгляду на 30 березня 2016 року о 10 год. 00 хв. (а. с. 72). У судове засідання 30 березня 2016 року ОСОБА_6 не з'явився. Разом із цим у матеріалах справи міститься поштовий конверт, який повернувся до суду із відміткою за закінченням терміну зберігання (а. с. 77).

Таким чином, суд першої інстанції у порушення статей 74- 76 ЦПК України ухвалив заочне рішення без належного повідомлення відповідача ОСОБА_6 про час і місце розгляду справи, чим позбавив останнього його права на захист від пред'явленого позову шляхом подачі заперечення на позовну заяву та доказів на їх підтвердження, тобто не дотримався принципів рівності учасників процесу (ч. 1 ст. 5 ЦПК України) і змагальності сторін (ст. 10 ЦПК України). При цьому

До того ж розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає належних відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням вимог ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на грубі порушення місцевим судом норм ЦПК України (1618-15) , ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод уваги не звернув.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Київської області від 22 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.